Читати книгу - "Скорочено Дівчина з ведмедиком"

Іполит сказав їй, що вона сьогодні називала його людиною методичною й сухою, але те, що ми говоримо про інших людей, завжди є тільки самовизнання. Отже, це Зина надто твереза й розсудлива, надто методична. Поводиться не як дівчина, а як жінка, що багато бачила, пізнала й пережила. Вона рідна сестра стриманої й тверезої Лесі; та Леся перед нею не більше, як наївна мала дитина.

Зині сподобалася така характеристика. Вони випили портвейну, і Іполит подумав, що час заговорити за те, що він хотів би сказати. Але чоловік не міг підібрати слів. Зина звернула увагу, що в Іполита було багато книжок, та він признався, що не читав їх, і книжки – його ненависть. Тож це хибне враження, що він книголюб, бо має багато книг. Іполит розповів, як якось завітав з приятелем до поета Максима Рильського. Іполит сподівався побачити добірні книжки, вишукані колекції поезій, зібрання творів, але в поета на розхитаній етажерці було лиш кілька книжок. Після цього приятель сказав Іполиту: "Поетові не потрібні книжки. Він носить в середині себе в потенції можливість усіх книжок усього світу". Іполит зробив висновок, що йому справді бракує слів, і цю недостатність він намагається заповнити, колекціонуючи книжки. Навіть один професор колись говорив Іполиту, що йому бракує ідей, бо здібності його технічні, прикладні. Він – працівник і практик.

О 12-ій Зина згадала, що треба йти додому. Іполит жалів, що за весь вечір нічого не було сказано. Він сказав дівчині, що сьогодні, як завжди, слова його зрадили, ганебно утекли. Тоді Зина простягла йому руку: "Ви сердитесь? Ви скаржились, тепер Ви сердитесь. Проте Ви не знаєте, що в мене добре серце. Сядьте на ручку крісла поруч зі мною, і ось Вам мої руки. Можете цілувати". Іполит поцілував її руки, але дівчина раптом сказала, що йде.

Провівши Зину, Іполит вертався додому. Було холодно. Якась повія запропонувала йому йти за нею. Він пройшов без відповіді. Іполиту хотілося, як псові бездомному, завити в порожній пітьмі од болю, від нудьги, з одчаю.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

IX

В ясні морозні січневі дні прийшло кохання. 12 січня Іполита в лабораторії покликали до телефону. Зина запитувала, чи він вільний сьогодні ввечері; всі їхні йдуть до театру, але в неї болить голова, й вона лишається дома. Чи не прийшов би він до них побути з нею?

Того вечора Зина віддалась йому.

Одного разу, коли Зина була в нього, Іполит дозволив собі досить обережно заговорити з нею за шлюб, за його обов'язок перед нею як жінкою, за ніякову двозначність їхнього становища. Зина розсердилась: "Ти гадаєш, що коли я віддалась тобі, то мова йтиме за шлюб? Ти помиляєшся! Саме тому, що я віддалась тобі, мова й не може йти за шлюб. Я не хочу шлюбу. Я й віддалась тобі, щоб знищити можливість шлюбу. Я хочу робити те, що хочу робити. Я не збираюсь виходити заміж". Іполит говорив, що він порядна людина, й не хоче, щоб йому хтось закинув, що він зробив якийсь ганебний вчинок. "Мені не потрібна твоя порядність", – сказала Зина. Вона говорила, що залежить лише від себе, і ні від кого більше. Вона хотіла, і віддалась. "На твою думку, – говорила Зина, – дівчина, що покохала, має взяти шлюб і стати заміжньою жінкою. А для мене кохання є спосіб звільнитись од шлюбу, одруження, родини – всього, що зв'язує й може зв'язати мене і волю. Я хочу бути вільною й залежати в своїх вчинках від себе й нікого більше".

Минув місяць і ще пів місяця, і від кохання лишився тільки холодний попіл, гіркий аромат полину. Прийти, лягти на спину, віддатись; потім піти, жаліючись на нудьгу. Нічого не дано й нічого не взято. Іполит бачив, що Зина нудьгувала, і його серце наповнював жаль і свідомість вини. Він картав себе, бо не вмів перетворити їхнє кохання в чисту прозорість щастя, розкрити для Зини в житті можливість нових просторів і нових ще небачених обріїв. Вона сподівалась на щось більше, ніж кохання, але Іполит думав: що він може дати їй, якщо він проста, звичайна людина, надто звичайна для дівчини, яка шукає незвичайного, неможливого й неправдоподібного. Давні форми шлюбного життя порушено, нові ще не знайдено. Зину лякає перспектива вийти заміж і зв'язати себе, вона шукає нових обріїв. Яких саме, вона не знає. Леся зовсім інша. З неї буде гарна, добра, розумна, лагідна дружина.

Настав лютий. У туманах, мряках Іполит бродив по грязюці, відчуваючи, що нікому не потрібний. Захотілось з кимсь побалакати, і він пішов до Василя Гриба. Іполит познайомився з ним за 1921 – 1923-іх, коли вони обидва викладали в одній школі, – він мову, а Іполит математику й природничі науки. До філології Іполит ставився негативно, як до науки нікчемної й порожньої.

Гриб умів висловлюватися дуже заплутано, двозначно, використовуючи іронічні пародії, серйозно-несерйозні поради. Іполит почував, що іронія йому особливо потрібна. Не називаючи прізвищ, Іполит розповів йому, що покохав, що щасливий; що хотів би одкритись з дівчиною, яку покохав, але на перешкоді до того стоїть химерне небажання дівчини брати шлюб. Почувши це, Гриб розповів про своє дитяче захоплення: він збирав папірці