Читати книгу - "Метелик"

332
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метелик" автора Анрі Шарр'єр. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 172
Перейти на сторінку:
банкноти в чудовому стані. Я ношу її вже цілий тиждень.

— От і добре.

— Дега, що ти думаєш робити?

— Збираюсь удати з себе божевільного. Не хочу їхати на каторгу. Тут, у Франції, я відсиджу років вісім-десять. У мене є деякі зв'язки, і мені скинуть принаймні років з п’ять.

— Скільки ж тобі?

— Сорок два.

— Ти з глузду з’їхав! Якщо ти відсидиш не п’ятнадцять, а хоч би десять років, то вийдеш на волю старим дідом. Боїшся каторги?

— Так, боюся, і мені не соромно в цьому тобі зізнатися, Метелику. Розумієш, люди кажуть, у Гвіані просто жахливо. Щороку там помирають восьмеро з десяти каторжан. Одна партія прибуває на зміну іншій, а в тих партіях від тисячі восьмисот до двох тисяч чоловік. Якщо не захворієш на проказу, то підхопиш жовту пропасницю чи дизентерію, які там особливо небезпечні, або ж сухоти, болотяну чи інфекційну малярію. Якщо це тебе промине, то так і знай: або тебе вб’ють ті, кому заманеться вкрасти в тебе твою капсулу з грішми, або ти загинеш, коли втікатимеш. Повір, Метелику, я кажу це не для того, щоб нагнати на тебе розпач. Я знайомий з багатьма каторжанами, які відбули там по п’ять-сім років і повернулися до Франції, тому знаю, що таке каторга. То вже не люди, а якесь ганчір’я. Тепер вони по дев’ять місяців на рік валяються по лікарнях. А щодо втечі, то, вони кажуть, зовсім це не так просто, як дехто гадає.

— Я вірю тобі, Дега, але я вірю й у себе самого, отож будь певен, я там не схиблю. Я моряк, знаю море, і, ось побачиш, швидко підготую втечу. Ти збираєшся просидіти десять років у в’язниці? Сподіваєшся, як тобі скинуть п’ять років, у чому нема ніякої певності, то відсидиш цей строк і не збожеволієш у повній ізоляції? Тепер у камері, де я сиджу сам, не маючи ні книжок, ні прогулянок, ані змоги з ким-небудь побалакати, кожна з двадцяти чотирьох годин доби ділиться для мене не на шістдесят хвилин, а на шістсот. І це ще далеко не все.

— Це правда. Але ти молодий, а мені вже сорок два.

— Скажи відверто, Дега, кого ти найбільше боїшся? Чи не каторжан?

— Так, Метелику, їх. Усі знають, що я мільйонер, і хто ж не схоче вколошкати мене, як запідозрить, що я ношу в собі п’ятдесят чи сто тисяч франків!

— Хочеш, ми укладемо з тобою угоду? Ти пообіцяєш мені не робити ніяких дурниць, а я зобов’яжуся завжди бути біля тебе. Ми підтримуватимемо один одного. Я дужий, спритний і замолоду навчився добре битись. Отож щодо каторжан можеш бути спокійний: вони нас не тільки поважатимуть, а й боятимуться. Що ж до втечі, то нам не буде потрібний ніхто. Ти маєш гроші, і я їх маю, я вмію користуватися компасом і вести човен. Чого ти ще хочеш?

Дега дивиться мені просто у вічі… Ми обіймаємось. Угоду укладено.

За кілька хвилин відчиняються двері. Дега йде з лахами своєю дорогою, а я своєю. Наші камери недалеко одна від одної, і ми час від часу бачимося в перукаря, в лікаря, а по неділях — у каплиці.

Дега «згорів», торгуючи фальшивими бонами Міністерства національної оборони. Один фальшивомонетник підробляв їх у дуже оригінальний спосіб. Він вибілював цифри на бонах вартістю п’ятсот франків і бездоганно друкував на них колонтитули з цифрами десять тисяч франків. Папір був той самий, тому банки й торговці брали їх із повною довірою. Це тривало багато років, відділ у справах фінансів прокуратури довго сушив собі голову, аж поки схопив на місці злочину якогось Бріуле. Луї Дега спокійно сидів у своєму барі, де щовечора збирався цвіт злочинного світу півдня Франції і де сходилися на побачення ватажки гангстерів багатьох країн.

1929 року він став мільйонером. Та ось одного вечора до його бару зайшла добре вдягнена молода гарна жінка. Вона спитала пана Луї Дега.

— Це я, пані, чого ви бажаєте? Зайдіть, будь ласка, до он тієї зали.

— Я дружина Бріуле. Зараз він сидить у паризькій в’язниці, його заарештували за продаж фальшивих бонів. Я відвідала його у в’язниці Санте, він дав мені адресу вашого бару й сказав, щоб я пішла до вас і попросила двадцять тисяч франків на адвоката.

Отож тоді один з найбільших гангстерів Франції, Дега, злякався жінки, яка знала про його роль у справі з торгівлею фальшивими бонами, і відповів їй так, як не слід було відповідати:

— Пані, я зовсім не знаю вашого чоловіка. А якщо вам потрібні гроші, то займіться проституцією. В такий спосіб ви заробите собі більше, ніж вам треба. Ви дуже вродлива жінка.

Сердешна жінка страшенно розгнівалася й побігла від Дега в сльозах. Вона розповіла про цю свою розмову з Дега чоловікові. Бріуле, розлютившись, наступного дня виклав усе, що знав, слідчому, заявивши, що Дега постачав його фальшивими бонами. Тоді цілий загін найдосвідченіших французьких поліцейських став стежити за Дега. За місяць його, а також фальшивомонетника, гравера та одинадцятьох інших їхніх спільників заарештували водночас у різних місцях і ув’язнили. Всі вони постали перед судом паризького округу Сена. Суд тривав цілих два тижні. Кожного звинуваченого захищав відомий адвокат. Одначе Бріуле так і не відмовився від своїх слів. Отож через двадцять тисяч франків і безглузді слова один з найбільших гангстерів Франції зазнав поразки, постарівши на десять років і схопивши п’ятнадцять років каторги. Ось із такою людиною я й уклав угоду на життя і на смерть…

Мене провідав суддя Реймон Юбер. Він був не дуже дотепний. Але я ні в чому йому не докоряю.

… Раз, два, три, чотири, п’ять, кругом… Раз, два, три, чотири, п’ять, кругом… Уже багато годин я ходжу сюди-туди від вікна до дверей своєї камери. Курю і обіцяю собі не думати про помсту.

Залишимо прокурора там, де я прикував його до вмурованих у стіну кілець, і поки що не робитимемо йому нічого такого, від чого він віддав би Богові душу.

Нараз крізь двері до камери проникає розпачливий, пронизливий, моторошний крик. Що там сталося? Здається, когось катують. Але ж ми не в судовій поліції. Тут не дізнаєшся, що діється. Цей крик серед ночі мене дуже вразив. Який же він несамовитий, що пробився крізь оці ковані двері! Мабуть, то кричав якийсь божевільний. У цих камерах, куди не долинає жоден звук, справді легко можна схибнутися. Я розмовляю вголос сам із собою і запитую себе:

— Що з тобою

1 ... 5 6 7 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метелик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метелик"