Читати книгу - "Феномен доктора Хауса"

Після виходу Джорджа Клуні з проекту рейтинги «Швидкої допомоги» поповзли вниз. Поступово інші зірки серіалу також стали залишати знімальну групу. До 2007 року в серіалі не лишилося жодного актора з першого складу. Нещодавно було оголошено, що почалися зйомки п’ятнадцятого сезону, проте продюсери визнавали, що він буде останнім. Отже в лютому 2009 року з бригадою «Швидкої допомоги» прихильникам довелося попрощатися.

Джордж Клуні в образі лікаря Дага Росса

Вітчизняний виробник

Прикладів медичних серіалів, створених радянським телебаченням, практично немає. Винятком можна вважати хіба теле фільм «Дні хірурга Мішкина» (Дни хирурга Мишкина, 3 серії), знятий ТО «Екран» в 1976 році за мотивами повісті Юрія Кареліна «Хірург» (Хирург), і теле фільм «Розгорнута книга» (Открытая книга, 9 серій), створений 1979 року студією «Ленфільм» за мотивами однойменного роману Веніаміна Кавері на (більш відомого як автора пригодницького роману для молоді «Два капітани»). Перша стрічка розповідає про талановитого хірурга провінційної радянської лікарні Євгенія Мішкина, роль якого зіграв Олег Єфремов. У основі епічного сюжету «Розгорнутої книги» — дослідження лікарів-мікробіологів, результатом яких став винахід пеніциліну.

Кадр із кінофільму «Дні хірурга Мішкина»

Українські та російські телеглядачі познайомилися з американськими медичними серіалами на початку 1999 року, коли російський телеканал НТВ випустив у ефір саме «Швидку допомогу», що мала на той час божевільні рейтинги і культовий статус у всьому світі. Враховуючи популярність «Швидкої допомоги», у Росії вирішили створити власні аналоги на близькому колишнім радянським громадянам матеріалі. Всі ці серіали були показані й в Україні. Перший російський серіал про медицину називався «Прискорена допомога» (Ускоренная помощь, 1999) і був пародією на американську «Швидку допомогу», де за сюжетом російська лікарня, прагнучи отримати за заповітом американського мільйонера величезні гроші, намагається налагодити свою роботу на західний взірець. Російським аналогом героя Джорджа Клуні зі «Швидкої допомоги» в цій пародії був персонаж на ім’я доктор Клунін. Цим жартом фантазія творців явно вичерпалася: «Прискорена допомога–2», що вийшла в 2001 році, з тріском провалилася.

Кадр із телесеріалу «Прискорена допомога»

У 2003 і 2005 роках в ефірі телеканалу «Росія» показували два сезони серіалу «Невідкладна допомога» (Неотложка), в якому будні бригади «швидкої» густо розбавлялися мелодрамою. Медична складова цих серіалів явно відсувалася на другий план, а чільне місце посідали складні взаємини в бригаді — пацієнти радше просто розбавляли мелодраматичний сюжет. У 2006 році на телеекранах з’явилася остання спроба зробити «Швидку допомогу» по-російському — серіал «Лікарська таємниця» (Врачебная тайна) на НТВ. Його творці, що вславилися тюремним серіалом «Зона», вирі шили і цей проект зроби ти в такій самій похмурій тональності: дія відбувається в провінційній обласній лікарні, серед лікарів часто трапляються циніки й покидьки, а пацієнти дуже реалістично страждають.

Кадр із серіалу «Лікарська таємниця»

Коли остаточно стало ясно, що формула успіху американської «Швидкої допомоги» вже не працює, продюсери нарешті вирішили звернути увагу на сучасніші західні серіали. На російському каналі СТС показали медичний серіал «Я лікую» (російська назва «Я лечу» має підтекст і не звучить так буквально, як її подає український переклад). За сюжетом студенти-медики старших курсів приходять на практику до хірургічного центру і вперше стикаються зі справжніми пацієнтами. З появою «Доктора Хауса» в Росії почалася робота над створенням аналогічного серіалу «Доктор Тирса». На головну роль запрошений Михайло Пореченков.

Михайло Пореченков в образі доктора Тирси на зйомках одноіменного серіалу

В Україні медичних се ріалів, як і фільмів про лікарню, не знімали навіть за радянських часів. Хоча заради справедливості можна згадати п’єсу українського радянського драматурга Олександра Корнійчука «Платон Кречет» — про талановитого хірурга і його колег. Після приголомшливого успіху «House M. D.» в Україні на нашому телебаченні теж почали з’являтися телевізійні проекти з медичним ухилом, в яких реальні ситуації відтворюються за допомогою постановочних зйомок. Перший проект із цієї серії називається «Справжні лікарі».

Відомий український письменник-детективіст і за су місництвом лікар-хірург з Тернопільщини Олексій Волков зробив спробу повторити успіх американської «Швидкої допомоги» і перенести на телеекран будні звичайної української районної лікарні. Твір «Лікарня на безлюдді» писався як сценарій, але, на жаль, так і не отримав свого екранного втілення, а як роман був виданий у нас 2007 року. Отож книжку Волкова про буття державної лікарні в містечку Тачанові всі охочі мали змогу прочитати на півтора роки раніше, ніж в Україні показали «Доктора Хауса». Поки що це єдина спроба створити літературну основу для медичного серіалу на питомо українському матеріалі.

Готуючись утілити в життя свою ідею медичного детективу, Девід Шор збирався, з одного боку, врахувати півстолітній досвід створення медичних серіалів на американському телебаченні, а з іншого — показати принципово нову історію, ніби перекреслюючи бачення позитивного героя такої розповіді, котре існувало дотепер. Правильні, праведні, охайно вбрані, вони навіть у найдраматичніші моменти, коли хворий спливає кров’ю на каталці, зберігають бездоганну чистоту білих накрохмалених халатів. Всі ці красені-лікарі на зразок Дага Росса та його колег по «Швидкій допомозі» вже не задовольняли запитів самого Шора. А головне — гламурні лікарі, як і взагалі — будь-які чистенькі персонажі-білоручки, вже не відповідали уявленням глядача про позитивного героя.

Потрібен був абсолютно новий персонаж, який не завжди носить білий халат і не боїться забруднитися. Або — виявляє ініціативу, котра частенько суперечить загальноприйнятим нормам та поняттям. Для такої людини не повинно існувати правил субординації, табу, особистих стосунків, що шкодять досягненню головної мети — добре зробити свою роботу. Такий персонаж повинен уміти незалежно мислити, мати нестандартну манеру поведінки, лише йому одному властиву інтуїцію, не визнавати авторитетів, здаватися цинічним, вульгарним, інколи навіть злостивим.

Таким чином, Девіду Шору потрібний був типовий нонконформіст — людина, що не приймає панівного порядку, норм, цінностей, традицій і законів, незалежно від того, наскільки вони логічні й легітимні. Але якщо в реальному житті нонконформізм у чистому вигляді виявляється нечасто, то Шору для втілення задуму потрібний був саме стовідсотковий нонконформіст. Людина без гальм, яка водночас не руйнує всього довкола себе. Такий герой можливий лише в художній