Читати книгу - "Лука і вогонь життя"

Прийшли лікарі, Сорая провела їх до кімнати, де спав Рашид, і зачинила двері. Гарунові також дозволили зайти, а от Лука залишився з пані Онітою, що йому дуже не сподобалося, бо вона хоч і дала багато цукерок, але повернула його до себе обличчям так, що він згубився у її пазусі, як мандрівник у незнайомій долині, що пахла дешевими парфумами. Згодом з’явився Гарун:

— Вони не знають, що з ним таке, — сказав він Луці. — Він просто спить, а вони не можуть знайти причини. Вони поставили крапельницю, бо він нічого не п’є і не їсть, а йому потрібні поживні речовини. Якщо він не прокинеться…

— Він прокинеться! — вигукнув Лука. — Він зараз прокинеться!

— Якщо він не прокинеться, — казав далі Гарун, і Лука помітив, як його кулаки ще більше стиснулися, а в голосі вчувалося ще більше тривоги, — тоді його м’язи, усе тіло спорохнявіє, і…

— І нічого не буде, — перебив брата Лука. — Він просто відпочиває, от і все. Він просто ставав повільнішим, ставав важчим, і йому треба відпочити. Всеньке своє життя він піклувався про нас, а тепер має право на відпочинок, хіба не так, тітонько Оніто?

— Так, Луко, — промовила пані Оніта, — ти добре кажеш, дорогенький. — І по її щоці скотилася сльоза.

А тоді справи пішли ще гірше.

Якось уночі Лука лежав у ліжку, надто вражений і засмучений, тому не міг заснути. Собака Ведмідь також був у ліжку, посопуючи й попискуючи у своєму собачому сні, і ведмідь Собака непорушно лежав на солом’яному матраці на підлозі. А Лука геть не спав. Нічне небо за вікном уже давно не було блакитним, але вкрилося хмарами, нависло над землею, ніби хмурилося, а тоді ген далеко загуркотів грім, ніби заговорив якийсь велетень. Раптом Лука почув шум крил, що билися, зовсім поряд, тож він зістрибнув з ліжка, підбіг до відчиненого вікна, висунув голову і погляну на небо.

Семеро грифів з рюшем, чи то пак, смужкою пір’я навколо шиї, схожі на європейських дворян зі старосвітських картин або на циркових клоунів, летіли простісінько до нього. Вони були відразливими, смердючими й гидкими. Найбільший, найогидніший, найсмердючіший гриф сів на підвіконня поряд з Лукою, так ніби вони були давніми друзями, тоді ж бо як решта шість ширяли неподалік. Собака Ведмідь прокинувся й підтюпцем підбіг до вікна, почав гарчати й шкірити зуби; ведмідь Собака підскочив також і за мить навис над Лукою, ніби хотів роздерти того грифа на шматки.

— Почекайте, — сказав їм Лука, зрозумівши, що треба спочатку розібратися що до чого. З шиї Головного Грифа з-під рюша звисала торбинка. Лука простягнув руку; гриф не зрушив з місця. Всередині торбинки був сувій паперу, а на папері — послання від капітана Ааґа.

«Нікчемний чорноязикий хлопче, — йшлося у посланні, — мерзенний відьмаку, ти гадав, що після всього заподіяного мені я сидітиму, склавши руки? Ти, бридкий малий чаклуне, думав, що я не зможу заподіяти тобі більшої шкоди, ніж ти заподіяв мені? Ти настільки зарозумілий і дурний, немічний малий прокліннику, що уявив себе єдиним мольфаром на все місто? Не берися за прокльони, якщо не можеш їх собі підпорядкувати, недолугий карлику-ворожбите, бо я повертаюся й дам тобі належну відсіч. Ще жорстокіше тобі помщуся — повалю з ніг того, кого ти найбільше любиш».

Хоча ніч була теплою, Лука почав тремтіти. Чи може це бути явою? Чи могло так статися, що на вогняне прокляття циркового боса той відповів сонним прокляттям його тата? В такому разі, думав Лука зі страхом, Глибокий Сон стався через нього? Поява у його житті собаки Ведмедя й ведмедя Собаки жодним чином не могли компенсувати утрати тата. Проте, з другого боку, він помітив, що батькова повільність почала виявлятися ще задовго до ночі з зорями, що танцювали, тому ця записка могла бути звичайною брехнею. В будь-якому разі він не збирався показати Головному Грифові, що записка його вразила, тому гучним, твердим голосом, яким говорив у шкільних виставах, він промовив:

— Правду кажучи, я просто ненавиджу грифів, і нітрохи не здивований, що ви єдині живі істоти, які залишаються вірними цьому мучителю звірів капітану Ааґу. До чого він тільки додумався! Включити номер з грифами до програми циркової вистави! В цьому виявляється вся його сутність. Цей лист, — продовжував Лука, подерши записку на клаптики під самісіньким безсоромним дзьобом грифа, — це лист паскудного чоловіка, що намагається переконати мене, ніби він спроможний наслати хворобу на мого тата. Він, однозначно, не може насилати хвороб, хоч усіх від нього й нудить.

Потім, зібравшись на силі, він ногою зіштовхнув великого птаха з підвіконня й зачинив вікно.

У сум’ятті Грифи полетіли геть, а Лука впав на ліжко й тремтів усім тілом. Собака й ведмідь тицяли його своїми мордами, але він був безутішний. Рашид далі спав, а він, Лука, не міг позбутися відчуття, що не хто інший, як він — він один був тим, хто накликав біду на свою сім’ю.

Після безсонної ночі на світанку Лука встав й заповз у спальню батьків, як це він робив у ліпші часи. Там лежав тато, спав з під’єднаним до руки катетером, через який його годували й поїли, а поряд на моніторі зазубленою зеленою лінією висвічувалося серцебиття. Правду кажучи, Рашид не скидався на проклятого чи навіть засмученого… Він мав вигляд щасливої