Читати книгу - "Скоґландія"

На протилежному боці вулиці якийсь чоловік увійшов до під’їзду будинку і став чекати.

Уже на другій великій перерві Ярвен помітила на хіднику навпроти шкільних воріт чоловіків, що роздавали якісь листівки.

— А ти вчора ввечері ще гарненько попрацювала! — кинула Тіна, поправляючи на плечі ремінь від ранця. Уроки скінчилися, попереду на них чекали вихідні. — Дійшла аж до прадіда з прабабою! І це навіть при твоєму батькові! Де ти повишкрібала всі оті турецькі імена?

Ярвен засміялася. Світило сонце, домашніх уроків задали тільки для годиться, а за тиждень — уже літні канікули.

— Може, поїмо десь морозива? — спитала Ярвен. — Я зателефонувала Ґекхан, і вона мені допомогла. Сміхота, але тепер моїх прадіда й прабабу з батькового боку і діда й бабу з материного боку звати однаково, тютінька в тютіньку. Кумедний збіг!

Тіна хихикнула й спитала:

— А якщо вона помітить?

Ярвен хитнула головою й відповіла:

— Аж так пильно вона не придивляється. Її цікавить лише те, чи гарно дерево намальоване. Моє їй здалося трохи заплутаним. Слухай, а що вони ото роздають?

Тіна стенула плечима. Тим часом двох чоловіків з листівками обступив гурт школярів.

— У кожному разі не морозиво! — мовила Тіна. — А я хочу морозива! Чи ти гадаєш, там роздають щось на дурничку?

— Пусте! — кинула Ярвен. — То ти мене запрошуєш?

Вони завернули за ріг і в бік школи вже й не озиралися.

— По дві кульки? Та не скупися!

— У тебе що — своїх кульок у голові мало? — відказала Тіна.

Несподівано позаду дівчата почули квапливі кроки.

— Гей! — гукнув якийсь молодик. — Невже вас анітрохи не цікавить, що ми тут… — Нарешті він таки наздогнав їх.

— Ну? — озвалася Тіна.

Молодик усміхнувся. На вигляд він був нівроку, так ніби щойно зійшов з телеекрана.

— Усі юрбами сунуть до нас, щоб узяти запрошення! — сказав він і простяг Тіні якийсь папірець. — Лише ви дві… Довелося самому поцікавитись, що ж то за дві такі дівчинки, яким анітрохи не хочеться стати кінозірками!

— Ну? — знов озвалася Тіна. Хоча цього разу в її голосі прохопилася вже й певна цікавість.

— А надто коли ті дівчатка схожі на вас двох, — провадив молодик.

Цієї миті в Ярвен нарешті сяйнув здогад. Очевидно ж було, кого він мав на увазі. Кого ж іще, як не Тіну з її блакитними очима й білявим волоссям, високу й струнку Тіну! Але молодик мусив, звісно, дотримуватися пристойності. Отож зрештою дав папірець і їй, Ярвен.

— Ми шукаємо виконавців на ролі у фільмі про молодь, — пояснив молодик. — Тут усе написано. Звичайнісіньких дівчат. Кастинг сьогодні пополудні. У вас непогані шанси! — Він підморгнув Тіні, потім відвернувсь і подався знов туди, де через вулицю від шкільних воріт його напарник стійко витримував натиск дівчачих орд.

— Реперів готель, — мовила Тіна й фиркнула. — Як для кастингу, то місце, треба сказати, досить круте. Щоправда, трохи примітивне. «Дівчата від дванадцяти до шістнадцяти років…» Це ми, тут він має рацію.

— Не ми, а ти, — мовила Ярвен. — Хіба ти не помітила, як він на тебе витріщався?

— Подумаєш! — байдуже кинула дівчина, яка звикла відчувати на собі захоплені погляди. — Він мені, голубонько, в діди годиться. Однак чом би нам туди не піти, га?

У скверику перед кав’ярнею з морозивом надто маленькі столики були обтикані надто численними розкладними стільчиками, і всі вони були зайняті. Від прилавка до середини газону змією звивалася черга зі школярів.

— Не думаю, що моїй матері сподобається, — сказала Ярвен. — Вона нічого такого мені не дозволяє.

— То й не питай її! — відповіла Тіна. — Вона ж однаково на роботі. І нічого не помітить.

— Та воно то так… — промурмотіла Ярвен.

Черга посунулася на кілька кроків ближче до входу в кав’ярню. Ярвен навіть не уявляла собі, як можна зробити щось поза спиною в мами, знаючи, що та цього ніколи не дозволила б. Та казати про це Тіні вона не хотіла.