Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Якщо подолаєш прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якщо подолаєш прокляття" автора Світлана Горбань. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 60
Перейти на сторінку:
глянула на Вельфа. — А сюди чого припхався?

— Приїхав за Віландою.

— Звідки знаєш, що вона тут?

— Відгадай і ти.

Огнеслава враз змінилася на лиці, почервоніла, її маленькі ніздрі вмить розширилися:

— Ти схопив Коріеля!

Тепер переможно посміхнувся він.

— Морельда навіть з того світу прокляне тебе! — від дзвінкого Огнеславиного голосу затремтіли ланцюги підвісного мосту.

— Я боюся її, як і тебе.

— Проте Віланди ти не візьмеш.

— Побачимо. У мене є час. Ти все одно не зможеш зробити її чаклункою.

— Чого ж ти не привіз Коріеля? Не встиг скалічити його?

Вельф натягнув повіддя, розвернув коня й недбало кинув на прощання:

— Твоя біда, Огнасю, в тому, що ти вважаєш себе чаклункою. Але ти звичайна дівчина, яка навчилася трохи чаклувати.

І швидко поїхав геть, челядники ледь устигали за ним.

Чародії ніколи не називали одне одного скороченими іменами, тим паче не вживали пестливих форм, у звертанні «Огнасю» звучало неприховане глузування. Оскільки вона не відповідала на цей закид, чаклун озирнувся. Огнеслава стояла величава й горда, окутана сяйвом сонячної міді свого волосся, і пильно дивилась услід вершникам у чорному.

Вона помітила, як Вельф озирнувся. Він обпік її своїм поглядом та вдарив коня стременом, чого зазвичай ніколи не робив. Огнеслава різко крутнулась і зникла в отворі брами.

Зарипіли завіси, зачинилися ворота, повільно поплив угору важкий підйомний міст.

5

Бабуся розповідала. Повільно, тихим, слабким голосом, але з упертістю людини, яка відчуває необхідність передати хоча б частку того, що знає, комусь із своїх нащадків.

— Колись світ був нескінченно великим. Ніхто не знав, де він починається і де закінчується. І нічого не можна було передбачити: ні погоди, ні врожаю, ні пори року. Слідом за літом іноді одразу починалась зима, а осінь ніби пропадала.

І життя було непевне. Ніхто не розумів — до чого воно йде. Але люди призвичаїлися до несподіванок та й жили собі, ніби так воно й має бути. І коли нагрянули чародії, вони не злякалися. А чорноволосі чаклуни взялися за руки, обхопили землю і стисли її. І стрепенулася земля, і зіщулилась, і застигла навік у межах своїх, які ніхто ніколи не порушить, бо втратили чаклуни свою силу, та й лишилося їх небагато. І ті скоро згинуть, а світ стоятиме. Такий, як є, бо цього хоче Сонце.

Світ — коло священне.

А Сонце — коло, і ходить воно по колу. І світ — коло, і життя в ньому має йти по колу. Так є і так буде завжди. Коло — священне. Навіть безтілесні нічні духи це розуміють. Тільки чаклуни виявляють спротив, тому і прокляті вони, тому й приречені зникнути без сліду. Рано чи пізно змеле їх священне Коло на порох, який розвіє вітер. А світ стоятиме.

Диводан слухав і тішився: до чого ж бабуся мудра!

6

День догорав. Сонце, опускаючись усе нижче, почало набирати відтінків вечірнього полум'я. Повітря також змінилося, стало чарівно-тремтливим, кришталевим, неначе келих, з якого вилилися останні краплини золотого денного світла, а чорний трунок ночі ще не встиг наповнити його.

Степ німував, лише внизу, у глибокому рові під мурами замку дзюрчала вода.

Вельф самотньо стояв, схрещеними руками щільно притискаючи до грудей свій чорний плащ, і думав про одвічну приреченість: свою, Авілара… і про нічних духів.

Авіларом його земляки називали свою країну. А себе — авіларцями.

Колись то був могутній численний народ. А тепер залишилося троє — він та двійко його племінників. Віланди ніколи не бачив: Огнеслава примудрилася сховати її в замку тисячолітнього Тровіка, наймогутнішого з магів. Вічного, мов ті скелі, серед яких таївся. Напророкував Авілару неминучу загибель і терпляче чекає розв'язки. Незбагненний, страшніший за будь-яких духів, нічних чи пекельних.

Найголовнішою своєю чеснотою авіларці вважали абсолютну відразу до будь-якої неправди. На їхню думку, лише дикуни могли принижуватися до ганебної брехні, але не горді чародії. Ось найголовніше кредо, якому навчали дітей, тільки-но ті починали спинатися на ноги. Ніколи не лукавити. І сховати свої думки від сторонніх. Не дозволяти чужим читати їх.

Хоча таких умільців уже майже не залишилося.

Вельф згадував ті давні часи, коли їх також було тільки троє — він зі старшим братом Чарою та Морельда. Вони знайшли сили переступити через фатальну ворожнечу і простягнути одне одному руки.

Разом вони шукали причини згубних непорозумінь серед загиблих родичів. Наче хтось невідомий, але сильніший за них, штовхав непокірливих авіларців знищувати свій рід. До ноги. Уперто й методично.

Найбільша підозра падала на давно приборканих нічних духів. Але її відразу зі сміхом відкидали: цього не може бути. Тому, що не може бути ніколи! Хай їх остерігаються жалюгідні дикуни, а не чаклуни, які звикли тримати в своїх руках усе, до чого могли дотягнутися, навіть в уяві.

Вельф обожнював Чару. І як міг не любити його

1 ... 5 6 7 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якщо подолаєш прокляття"