Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смертельний круїз 📚 - Українською

Читати книгу - "Смертельний круїз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смертельний круїз" автора Олесь Григорович Ільченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 28
Перейти на сторінку:
class="book">— Ну, і де ж наш Максимчик? — наголошено недбало запитала Оксана.

— Дуже скучила за ним? — похмуро запитав Ігор.

— Та якось негарно: снідаємо без нього… — знизала плечима Наталка.

— Вочевидь, спить, мов бабак, — кинув Андрій.

— На нього це не схоже, — заперечив Сашко. — Він пташка рання. Навіть після наших нічних студентських пригод, він, бувало, вдосвіта вставав.

— Нікуди він не дінеться, — грубо зауважив Ігор. — Захоче їсти — прийде.

— А може, все ж таки покликати його? — засумнівалася Настя.

— Запарили зі своїм Максимком… — пробурчав Ігор.

Але щось змінилося в обличчі хазяїна яхти, і він натиснув на ґудзик дзвіночка — виклик матросів і обслуги. Одразу ж після сигналу до кімнати увійшов матрос Григорій.

— Гришо, перевір, будь ласка, чому до сніданку не виходить Максим Євгенович, — почав Ігор. — Чи не захворів, бува? Акуратно так… Постукай до каюти; в разі чого — поможи… Може, йому пивка зранку треба?

— Зрозумів, — усміхнувся Григорій. — Зараз влаштуємо!

Григорій пружним кроком пішов, а вся компанія продовжувала насолоджуватися легеньким, свіжим сніданком.

— Кому ще кави, чаю? — поцікавилася Настя. Усі замахали руками, почали дякувати, відмовлятися — і справді, попри свою «легкість», сніданок був добротним, насиченим, розрахованим на апетити справжніх «морських вовків».

У дверях знову з’явився Григорій. Вигляд у нього був розгублений. Матрос робив якісь непевні рухи руками.

— Ігорю Олеговичу, — промимрив Григорій. — Його ніде немає…

— Максима? — перепитав навіщось Ігор. — Як це — немає?

— Ну… в каюті немає, вона була відчинена, — розповів Григорій. — Пішов я на верхню палубу, подумав, що Максим Євгенович засмагає на сонці. Але біля шезлонга чиїсь в’єтнамки стоять, журнал валяється, халат. Може, то все його? А так — начебто ніде не видно…

— Що за чортівня?! — роздратувався Ігор. — Де ж він може бути? І що там за халат?

— Ходімо, подивимося на палубі, — підвелася Настя.

А за нею й усі решта, забувши подякувати за сніданок, швиденько пішли нагору.


Над яхтою, від краю до краю обрію, бриніло ясно-блакитне небо. Жодна хмаринка не затьмарювала його. А довкола, на усміхненому синьому морі, не було видно іншого корабля.

На палубі, поблизу басейну, біля якого вчора ввечері сиділа компанія друзів, самотньо стояв шезлонг. На ньому лежали картатий халат і темні сонцезахисні окуляри. Тут же валялися скинуті, неначе в поспіху, в’єтнамки. Вітер перегортав сторінки глянцевого чоловічого журналу.

— О, — вигукнула Наталя. — Це Максимові окуляри!

— І капці його! — додала Оксана. — Я добре пам’ятаю, як він їх купував.

— Ну, то де його чорти носять? — запитав Ігор.

— Відчуваю я, тут щось не так! — озиралася довкола Настя.

— Та то він в дурку якусь бавиться, — переконано заявив Андрій. — Зараз вилізе звідкілясь, аби нас налякати.

— Чого лише через кепський характер не зробиш! — кинув Сашко.

— Максиме! Виходь! — почав гукати Ігор. — Максиме! Пожартував, і досить!

Усі мимоволі почали вслухатися, чекаючи на відповідь. Але довкола було тихо… Лише «Наяда» впевнено рухалася вперед, із шумом здіймаючи білу піну перед собою.

— Доброго ранку! — капітан з’явився перед усіма доволі несподівано. Мабуть, він почув вигуки Ігоря. — Щось трапилося?

— Максим кудись подівся… — невдоволено мовив Ігор. — Чортзна-що тут коїться…

— Куди він міг подітися? — щиро здивувався Микола. — Можливо, Максим у каюті?

— Я вже дивився — немає, — доповів Григорій.

— Дивно, — напружився капітан. — І його ніхто не бачив?

Усі, як один, заперечливо похитали головами.

— Григорію, — почав віддавати накази капітан. — Візьми на допомогу Віктора і обшукайте яхту. Не міг же Максим Євгенович отак просто зникнути. Спить десь, чи що…

— Так, перевірте всі закутки, — повеселішав Ігор. — А ми поки що позасмагаємо… То як, дівчата?

— І пивка можна… — раптом запропонував Андрій.

— Чи не рано? — глянула на нього Наталка.

— Та ми ж на відпочинку! — нарешті першим усміхнувся Сашко.

— Ні, давайте без фанатизму, — заперечила Оксана. — Краще води чи соку…

— Піду, скажу, аби принесли щось із льодом, — вирішила Настя. — А то вже сонечко припікає…

— Іди, Настусю, — поблажливо мовив Ігор. — А ми морем помилуємося. Ось прибудемо на Егейські острови, такий фестиваль влаштуємо… Як ви на це дивитися, брателли?

— А грецька митниця тобі також «дає добро»? — засумнівався Сашко.

— Ігореві Батьковичу скрізь попутний вітер, — авторитетно зауважив капітан.

— А то… — розцвів Ігор. — Добро завжди перемагає зло, як вам відомо… Казки пам’ятаєте?

— Ой, у Греції треба буде якусь амфору додому купити, — заплескала в долоні Оксана. — Поставлю в кутку і буду згадувати круїз.

— А я платтячко чи костюмчик оригінальний куплю, — замріяно сказала Наталя і глянула на Сашка. — Щоб ні в кого такого не було. Чи браслет золотий… Правда, любий?

— Еге ж, — підтвердив Сашко. — Подарую тобі такий наворочений — зі стародавнім орнаментом.


Раптом, поки всі говорили, погода почала змінюватися — і на гірше. Поривчастий вітер робив гуляння на відкритій палубі незатишним. Ігор і капітан тривожно вглядалися у важкі хмари, які починали невпинно закривати небо. Дівчата накинули хто хустку, хто кофтинку на плечі й зібралися йти вниз, до затишної кают-компанії. Але тут з’явилися трохи захекані Григорій із Віктором. Усі запитально дивилися на матросів.

— Ніде його немає, — коротко повідомив Григорій. — Мов у воду канув, вибачте за каламбур…

— Як це — ніде немає? — Оксана зблідла чи то

1 ... 5 6 7 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смертельний круїз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смертельний круїз"