Читати книгу - "Оранжеве сонце"

Е спинився в нерішучості — не зважувався завдати левиці удару довбнею — в останній мент вона могла відсахнутися, й удар припав би на Уна. Ту все ще розмахував довбнею, вибираючи найкращу мить, щоб влучити у голову звіра, а Ун долі змагався з левицею. Е поривався то до одного, то до другого, проте, поки він смикався, інші одноплемінці за якимось нечутним, однак владним законом, спритно поділившись на дві групи, випередили молодого і недосвідченого свого поплічника. Одна група накинулася на лева, друга — на левицю. Став до бою й Е, та спершу його відштовхнув Хіп, потім сам Ту. Лишалося тільки слухати, як хряскали довбні, ламаючи хребти, трощачи кістки звірів, що відчайдушно кидалися врізнобіч, але куди не потикалися — натрапляли на нещадні удари. І їхній опір що далі, то ставав усе немічнішим, а ричання — тихішим та хрипкішим, аж поки хижаки не позмовкали назавжди.

На місцині, де тільки-но вирувала кривава боротьба, нарешті запанувала тиша. З убитих звірів мисливці здирали шкіри.

Найбільше постраждали Ун та Хіп. Заюшені кров'ю, вони сиділи під кущем, і до ран їхні одноплемінці вже тулили зелене місиво з листя цілющих трав.

Коли шкури були здерті, Ту звелів Е нести їх до печери. Йти назад юнакові не хотілося, та що мав вдіяти? Мисливці легко могли без нього обійтися. Повертатися до печери Ту звелів також Уну та Хіпові. Й оскільки останні ледь трималися на ногах, то вождь додав до гурту ще й двох провожатих. їхню невеличку групку помітили ще здалеку: мало не все жіноцтво, велика юрба дітей і навіть кілька чоловіків-охоронців висипали назустріч. Дізнавшись, що ніхто з мисливців не загинув, чаки відразу ж заспокоїлися — жваво почали розпитувати про подробиці сутички зі звірами, проймалися веселощами. Ще б пак! Безстрашно кинутись на гривастих рикунів, од яких усі звірі, вся живність розбігається, ледь угледить їх! Хіба що одні тури та мамонти не бояться левів, так то ж які велетні!..

Отож Ун та Хіп в очах жіноцтва і дітвори були справжніми звитяжцями. Їх посадовили під валунами, жінки підносили воду у черепашках, а діти — смачні корінці та ягоди.

Е розклав у затінку лев'ячі шкіри, сів неподалік од них. Він поглядав на те, як усі запобігають перед Уном та Хіпом, і млів з досади. Йому хотілося опинитися на місці одного з них, хотілося мати на власному тілі глибокі рани. Хай би пекли вони, хай би і його змагала спрага! І чому він не вихопився поперед усіх?..

Е здригнувся від доторку до плеча дівочих пальців. Це підкралася Ни. Лоскітна хвиля розлилася в грудях. Водночас Е відчув і якийсь терпкий біль, що стиснув серце. Адже він нічим особливим не відзначився. Йому хотілося зірватися з місця і кинутися в хащі. Однак доторк пальців Ни ніби приковував до місця, розбавляв усі терпкі прикрощі. Солодка млість всевладно сповнювала тіло.

— Що це? — тихо спитала Ни.

Е здивувався — про що питає? Однак, глянувши на своє плече, якого торкалися пальці Ни, побачив засохлу смугу крові. То була лев'яча кров, що стікала зі здертих шкур, коли він їх ніс. Ни не знала цього, їй думалось інше.

— Е поранений?..

— Це кров лева, — відказав юнак.

— Кров лева? — не зрозуміла Ни.

«Невже не бачила Ни, що він ніс?», — подумав Е і кивнув на лев'ячі шкіри.

— І справді! — захоплено вигукнула Ни. — Е переміг левів? Тоді і в самого Е теж кров лева!..

— Так, у Е кров лева! — зненацька почулося з-за брили.

Е і Ни глянули туди і побачили Хіпа. Той зловтішно посміхався. Е схопився на ноги — Хіп глузує! Хотілося кинутися на кривдника, та юнак стримався. Не годилося нападати на пораненого — Е добре це знав. За таке ніхто не похвалив би. А Хіп усе сміявся. Потім рішуче ступив до Ни.

— Чи не хоче Ни загоїти рани Хіпа?.. Ходім! — І худорлявий мисливець простер руку, щоб покласти її на плече Ни, проте дівчина спритно відскочила.

Хіп знову ступив до дівчини, та на цей раз чорнокоса кинулася геть. Хіп грізно глянув на Е, ступив до юнака, але той, випнувши груди і стиснувши кулаки, стояв несхитно. Зупинився і Хіп. Перемогти зараз юнака у нього не було сили. Він лише понуро проказав:

— Ни належатиме Хіпові!

Е мовчав.

Він знав, що Хіп, з яким ніхто з чаків не хотів би стати на прю, так знічев'я не кинув би цих слів. Та хіба одному тільки Хіпу подобалася Ни? Багатьом чакам була до вподоби ставна юнка. А що ж сама Ни? Що вона могла вдіяти? Хто прислухатиметься до її уподобань?.. Ту схопить за коси і кине до ніг того, кого сам їй обере.

Пізнім вечором повернулися з полювання мисливці. Принесли двох оленів. Вони були такі великі, що кожного несли по чотири чаки. Два спереду, два — позаду. Здобич кинули біля валуна і відразу ж приступили до справи. Розподілювачі добули кам'яне причандалля і, коли на валун поклали першу оббіловану тушу, швидко заходилися паювати м'ясо. Всі чаки — хто стояв поблизу, хто сидів оддалік — з жадібною нетерплячкою стежили за кожним рухом розподілювачів.

Е стояв оддалік. Йому теж нестерпно хотілося їсти, проте юнак ладен був відмовитися від своєї пайки, аби лише цей вечір минув спокійно. Е передчував щось недобре. В ушах усе стояли зловісні слова Хіпа. Він хоче відібрати в нього Ни!.. А відібрати Ни — значить відібрати саме життя! А нині чорнокоса Ни ще нікому не належала. Та зла воля вождя Ту у будь-яку мить могла позбавити радості, якою Е жив уже давно, яка надавала пружності рукам і ногам, ясності очам, молодечого усміху вустам.

Юнак водив зором по темних закутках