Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Високий Мисливець 📚 - Українською

Читати книгу - "Високий Мисливець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Високий Мисливець" автора Альберто Войтєх Фріч. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 72
Перейти на сторінку:
глузувати? Хіба що з власних дурощів. Ви ж знаєте, яка це причепа! — підбадьорив він іспанця дружнім словом.

— Ба ні! Я, видно, бовкнув якусь велику дурницю і повинен знати, яку саме, бо інакше він глумитиметься весь час і мені доведеться забиратися звідси й шукати іншого місця для полювання. Він базікатиме у фортеці, клепатиме язиком по всіх фазендах. Я знаю, що його ніде не терплять і звідусіль виганяють, та поки випровадять, він устигне такого напатякати про мене… Я не зможу тут жити, бо не підніму руки на Велькера, щоб покарати його, а якщо не стримаюсь і зроблю це, мене не приймуть поміж себе порядні люди. А я вже звик до цього краю і сподівався, що десь тут подбають про мене після смерті орли в лісі або пірани в річці. Я вже знаю тут своїх могильників і не хочу шукати інших та знайомитися з ними. То скажіть, Караї, яку ж дурницю я бовкнув?

— Я ще ніколи не чув од вас такої довгої мови, доне Пабло, — відповів, усміхаючись, Високий Мисливець. — Ви не сказали жодної дурниці, тільки трохи перебрали міри у вияві пошани. Сказали «сеньйор — дон — караї», а всі ці три слова мають одне значення. Велькер сміявся з вас тому, що не так давно сам про це дізнався. То я пояснив йому, коли він запитав, що значить індіанське слово «караї». Але так може помилитися всякий. В Європі, де кожен вміє читати і багато читає, такі помилки часто роблять і освічені люди, коли вони схвильовані.

— Розкажіть нам що-небудь про ту Європу, щоб ми знали, як поводитись, коли раптом опинимося там, — попросив метис Алонсо.

— Ти не опинишся далі Асунсьйона і ще радий будеш, якщо поліція одразу ж не припровадить тебе по етапу рубати ліс у Чако.

— А це хтозна. Я бував і далі. Аж на півночі від Куяби, у витоках Ріу Арінос. Я вирушив туди шукати чапель. Люди казали, що вони гніздяться там не поодинці, як тут, а цілими зграями, але мені довелося тікати звідти, бо я встряв у революцію…

— Ти — в революцію?.. За кого ж ти боровся? За колорадос? — взяли Алонсо на приціл мисливці-парагвайці. — Чи давно ти там був?

— Рівно одинадцять років тому…

— Я так і думав. Уже рік як ти знову тут, отже, повернувся після закінчення десятирічного строку, протягом якого діє закон про притягнення до відповідальності за вбивство. Чоловіче, тепер нема чого навіть згадувати про революцію. За давністю років тобі нічого не зможуть закинути, що б ти не мав за душею. Ну, розповідай, як ти полював на чапель у витоках Аріносу.

— Чапель там було більше, ніж у нас. Тільки вони завжди кружляли надто високо і їх не можна було підманити навіть на пташине опудало, щоб потім підстрілити зблизька. Біс їх знає, де у них гнізда і які вони. Боліт там немає, тільки гірські потоки, отож уявіть собі, яке то було полювання. Маленьких чапель там називають мірасоль, до них можна підійти лише тоді, коли вони дивляться на сонце і забувають про обережність. Літом їх там більше, ніж тут. Та все одно в тому краї міг би щось уполювати хіба що такий невтомний мисливець, як дон Пабло. А я хіба можу з ним змагатися?

За здобич платять там значно більше, ніж тутешні крамарі, але по тих гірських річечках не пройдеш на порядному каное, треба тьопати пішки, шукаючи здобич, то вгору по течії, то вниз. А це не для мене, отож я рушив на північ, бо дорога на південь, до наших боліт, мені була заказана. Можете собі уявити, сеньйори, мою радість, коли одного разу я знову почув дзижчання москітів! Це означало, що я спустився з гір у долину, що вже близько річка і що десь там гніздяться чаплі.

Але не так склалося, як гадалося. Я опинився в джунглях, яким не було кінця-краю, стрічався тільки з дикими індіанцями, і мені стало так лячно, що я мало не дав завербувати себе у збирачі дикого каучуку. Я був саме біля Куяби, коли каучерос повернулися з лісу і привезли каучук. Ви не повірите, скільки золота їм відвалили за нього! А як вони пили! Аж мені почало подобатись. Проте незабаром я пересвідчився, що з їхнього заробітку, власне, нічого не лишилося, бо пити вони не вміли. Я вмію пити, особливо задурно, тому теж пив добряче, але ж не стільки, щоб забути, що діється навколо. Отоді я побачив, як до цих хлопців прийшли їхні господарі, оті, що заплатили золотом за каучук, і почали з ними пиячити, весь час підливаючи їм. Здирники змовилися з корчмарем і разом з ним зовсім обібрали тих сіромах.

У нас теж буває таке, коли ми повертаємося з полювання на чапель: крамар напоїть нас, а потім дурить на вазі, приписує зайві видатки або й просто краде щось, але він хоч пильнує, щоб нас не грабували інші. Зрештою щось таки нам лишається. А там оббирають не тільки зачухані болічерос у бараках з пальмових колод, а й високе панство, що мешкає в гарних мурованих будинках. Ви б побачили, як пишно вбираються їхні сеньйори, коли йдуть до церкви! І я зрозумів, що це ремесло не для нашого брата, бо там мимоволі в нападі гніву садонеш когось ножем у спину. Що ті збирачі каучуку мають? Півроку, а то й довше, гибіють у диких пралісах, б'ються з індіанцями, винищують цілі селища, щоб обернути молодих індіанських чоловіків на рабів, а тоді пропивають усе за добу і лишаються голі! Потім знову ледве животіють і заборговують хазяям стільки, що їх іноді припроваджують назад у джунглі зв'язаними.

А в лісі дадуть тим хлопцям по вінчестеру, тицьнуть патронів та харчів на кілька днів, і їм нічого іншого не лишається, як робить те, що велять. Адже вони і повернутися назад не сміють, і пробиватися вперед через ліс бояться, бо там можуть здибатися з індіанцями тапанюма, які роблять дуже гарні оздоби з людських черепів. От вони й ідуть убивати знову, щоб наловити рабів, бо самі не зуміють зібрати каучукового молока. Ні, це не життя для вільного мисливця! Це гірше рабство, ніж

1 ... 5 6 7 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Високий Мисливець"