Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

І на довершення цього, зазначав Сцібородський, «на чолі нації й державної організації стоятиме голова нації… Це буде вождь нації…»

Тріада «диктатура — еліта — вождь» і була беззастережно покладена в основу майбтутньої конституції націоналітичної України, яку від імені проводу ОУН розробляв той же М. Сціборський, поклавши в її фундамент симпатію до фашизму й адепти своєї ж праці «Націократія».

Однак ці задуми провідників українського войовничого націоналізму не здійснились. Проте сьогодні їх шанувальники не тільки реанімують їх божевільні «концепції» і «теорії», але й з притиском і безпардонним цинізмом видають їх за свої. Знову затято кричать про ту націоналістичну «еліту», знову мусується ідея націоналістичної диктатури і ставляться за зразок режими Муссоліні і Гітлера та інших диктаторів минулого. Про те сьогодні з відвертістю і неабияким завзяттям пишуть і «Націоналіст», і «Голос нації», і «Нескорена нація», і «Шлях перемоги», і «Державність», і «Республіканець», і всі інші націоналістичні «часописи» і видання різних реанімованих і нових партій та організацій.

Наведемо лише один уривок із численних публікацій на цю тему. А. Карпінський в невеличкій статті під назвою «Диктатура чи національний порятунок» відверто вимагає: «Прискорити процес творення національної еліти під проводом сильної особистості, встановити на певний період національну диктатуру» («Напрям». 1991. № 6. С 15; виділено мною — В.М.).

Над ким пануватиме ця «національна еліта» і «націоналістична диктатура», думаю, цілком зрозуміло.

Ідеї інтегрального націоналізму в соціальній поведінці членів ОУН

Д. Донцов у своєму «Націоналізмі» досить яскраво висловив підстави (вимоги) «волевого» («модерного», «інтегрального») націоналізму так:

Тут же він вказував на, мовляв, «своєрідні ідеї» українського войовничого націоналізму — яскравість, виключність і всеобіймаючість. Тим читачам, які бажають вникнути в суть цих «рис» та «ідей» Донцова, слід прочитати все його «писання» під назвою «Націоналізм» (бажано третє видання).

ОУН же у своїй практиці повністю перейняла ті ідеї і риси українського інтегрального націоналізму, що були сформульовані Донцовим. В Організації були спеціально розроблені «Матеріали ідеологічного вишколу», де коротко сформульовані суть і цілі цього націоналізму, визначені вимоги до членів ОУН. Тут же визначались і «головні ідеї» (цілком за Донцовим): виключність, яскравість, всеоб'ємність. Ідеологію цього «модерного» (а, по суті, списаного із західних зразків) націоналізму зводили до восьми головних рис:

Виховні закони і правила в ОУН виконували «Десять заповідей українського націоналіста» (Декалог):

Сьогодні цей «Декалог» суттєво відредаговано нинішніми націоналістами, які бояться повторювати окремі фрази. Так, замість «величезного злодійства» записано «найнебезпечнішого чину», замість «ненавистю і підступом» — «ненавистю і безоглядною боротьбою». В останньому ж правилі повністю вилучено слова «навіть за рахунок пригнічення чужоземців». Так-то «прикрашають» свою історію нинішні шанувальники інтегрального націоналізму новими (вже «демократичними») іграшками!

Пишномовне словоблуддя і водночас найдешевший примітивізм формулювань «Декалогу» вимагали коментарів. Чимало членів ОУН просто не розуміли, чого від них вимагають. Тому з'явились «Короткі пояснення. Як зрозуміти декалог», в яких, зокрема, підкреслювалось, що націоналістична мораль — мораль завойовників, які не знають сумнівів і вагань. Мета боротьби освячує засоби, в боротьбі з ворогами націоналісти безпощадні: «потрібен револьвер, віроломство і яд — засоби, які може використати націоналiст», не звертаючи жодної уваги на осуд «цивілізованого світу». 24

Особисті якості войовничого націоналіста перераховуються в «12-ти прикметах характеру українського націоналіста». Він повинен бути: «все готовий, безкорисливий, чесний, карний, активний і підприємчивий, відважний, рішучий, витривалий, врівноважений, точний, здоровий, обережний». 25 Все це, звичайно, потрібно було для того, щоб рішуче і без вагань застосувати «револьвер, віроломство і яд».

Опріч цього ще існували «44 правила життя українського націоналіста» та багато інших правил, настанов, вимог. Незаперечно, що ідеологи українського войовничого націоналізму буквально списували, мавпували всякі догмати з італійського фашизму і німецького нацизму, ставали їх затятими адептами.

Опріч вище зазначених обов'язкових правил поведінки вводились беззастережйо «мале націоналістичне привітання» — «підняття долоні правої руки на рівень лба, рука зігнута в лікті» (як салют у радянських піонерів!), і «велике націоналістичне привітання» (абсолютно змавповане у фашистів!) — «стійка «струнко», підняття прямо перед собою на рівень лоба простягнутої правої руки». «Малим привітанням» зустрічали друзів і знайомих. «Велике привітання» демонструвало готовність «найвище гасло нації утвердити діями правої руки» й обмін фразами «Слава Україні»! — «Вождю слава!» (типу: «Хайль Гітлер!» — «Зіг хайль!»). Простягнутою правою рукою потрібно було вітати прапор і тризуб, провідників організації. На II зборі ОУН (в квітні 1941 р.) бандерівці ввели партійний червоно-чорний прапор, точнісінько таких же кольорів, як у нацистів гітлерівської Німеччини.

В дусі намецького нацизму була видана в 1944 р. брошура «Матеріали політичного виховання», яка однозначно трактувала напрям націоналістичного виховання. Тут роз'яснювалось, що майбутнє української держави — «не якась філантропічна інституція», а політику її буде визначати «закон національного егоїзму», оскільки «націоналістичний світогляд відрізняється нетерпимістю». 26 Що ж це за держава? Націоналістична диктатура, диктатура ОУН-бандерівців!

Як С. Бандера оцінював взаємостосунки ОУН з гітлерівською Німеччиною під час Другої світової війни

Як відомо, Степан Бандера не був теоретиком, а лише практиком українського войовничого націоналізму. Вже в повоєнний час, перебуваючи в Мюнхені, він зрідка прикладався до паперу. Ці «писання» сьогодні поширені в Галичині під назвою «Перспективи української революції» (видання ОУН, 1978) з багатьма перевиданнями його шувальників. В цьому збірнику статей центральне місце займає доволі велика праця «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном», яка в липні 1948 р. вийшла друком там же, в Західній Німеччині, окремою брошурою. Це не просто сповідь провідника ОУН-«революціонерів» як виправдання за минулі акції. В ній Бандера немов підводить певний підсумок діяльності ОУН-бандерівців і власної діяльності, і досить відверто визначає свою політичну позицію в час минулої війни та в перші повоєнні роки. Хоч, правду кажучи, та позиція не розкрита до кінця. Правда, послідовники українського інтегрального націоналізму і в минулому, і сьогодні ретельно правлять, ретушують, а то й просто витирають окремі положення цієї щирої відвертості Бандери. Ось місця iз цієї статті:

Тут, зрозуміло, Бандера не називає, кого гітлерівці дурили «туманними кличами й обіцянками» і кого хотіли «запрягти до свого імперіялістичного воза». Читач, думаю, легко здогадається «кого». Зачитуємо далі:

І тут же уточнює:

Отже, як бачимо, українським націоналістам гітлерівці обіцяли «державність», але обдурили, посилаючись на «воєнні обставини», на «непідготовленість» націоналістів до державотворення, на «необ'єднаність», «розсвареність» їх між собою, чи на те, що «нема з ким говорити». Але зауважте, головне тут те, що Бандера