Читати книгу - "Мисливці за орхідеями, Франтішек Флос"

На землю швидко спускалася ніч, і до ранчо звідусіль поспішали пастухи, робітники та ратаї. Був червень — місяць, коли на Юкатані настає пора весняних польових робіт, що їх часто переривають страшні грози, які приходять із північного заходу.

От і сьогодні на ніч збиралася буря, і все живе квапилося сховатися під захисток ранчо та решти будівель, які разом з головним будинком утворювали квадрат, і тому маєток нагадував невелику фортецю.

Після вечері, на яку зійшлися до просторої кімнати всі члени родини й слуги, ніхто навіть не подумав про те, щоб іти спати. Здійнявся сильний вітер. Надходила гроза. Всі вікна й двері, всі щілини з півночі й заходу були дбайливо позатикані, віконниці защеплені на гачки, ворота підперті й закладені колодами: тутешні старожили добре знають, на що здатні юкатанські бурі. Вони вже гадали, що цього літа обійдеться без грози — червень був наприкінці, — але сьогодні, очевидно, одна з них таки здійметься.

— Гарне місце вибрав я для нашого ранчо! — мовив дон Фернандо й задоволено потер руки. — Ліс і пагорб захищають нас від найстрашніших бур. А втім, примхи тутешнього клімату люди знали давно: всі ранчо з давніх-давен будувалися в затишних місцях.

Останні слова дона Фернандо наштовхували присутніх на спогади про минуле, й невдовзі одна по одній полилися розповіді про колишню славу цього краю.

Коли черга дійшла до індіанців, вони з гіркотою згадали минувшину, як непрохані гості завоювали їхню батьківщину й споконвічних гордих господарів цієї прекрасної, винятково родючої землі перетворили на покірних слуг, старців та рабів.

Дядечко Франтішек слухав усе це з великою цікавістю, та, спостерігши, що розмова повільно, але певно починає переростати в небезпечну суперечку, він сам, як нейтральний чужинець, зголосився розповісти, що з цього приводу сказано в історії Мексіки.

— Невже ви, чужинець, цікавитеся історією нашої країни? — здивувався ранчеро, а його дружина, креолка за походженням, склала на колінах руки й зацікавлено схилила набік голову.

Інші присутні тихо підійшли до гурту чужинців, один з яких, отой чорнявий, умів так гарно розповідати.

Єнік, стомлений пообідньою прогулянкою, притулився до Вацлава. «Брат» Вацлав обняв хлопця лівою рукою, праву поклав на стіл і задивився на мальовничу групу пастухів та слуг. Тьмяне світло лампи, почепленої під стелею, вихоплювало з темряви засмаглі обличчя, білі зуби, білки очей та блискучі дрібнички на одязі; індіанці й метиси до нестями люблять блискучі оздоби.

— Індіанці мають рацію, — почав дядечко Франтішек. — Земля ця з самого початку належала їм, хоч нині вже важко точно з'ясувати, якому саме племені. Вже в сьомому столітті згадується про появу тут культурного племені тольтеків, яке через кілька сот років перемогли дикі зайди, так звані чічімеки. Про плем'я освічених ацтеків — деякі з них називали себе мексіканцями — згадується лише в дванадцятому сторіччі. Ацтеки збудували місто Теночтітлан, яке через кілька віків сплюндрував іспанець Ернандо Кортес. Було це тисяча п'ятсот двадцять шостого року. На руїнах Теночтітлана згодом виросло нове місто, так зване Мехіко.

Дядечко Франтішек на мить замовк і підпер голову рукою. В просторій кімнаті запанувала тиша.

Індіанці мимоволі підійшли ближче, але чужинець тим часом знову підвів голову й провадив далі:

— Європейці дізналися про Юкатан ще тисяча п'ятсот восьмого року, коли біля його берегів уперше кинули якір мореплавці Соліс та Пінсон. Тисяча п'ятсот сімнадцятого року намісник Куби Веласкес послав на захід у розвідку Хуана де Гріхаво. Дон Хуан відкрив береги Мексіки; восени того ж року Веласкес послав до Мексіки горезвісного Ернандо Кортеса, який і завоював країну тисяча п'ятсот двадцять шостого року. В Мексіку посунули іспанські переселенці й назвали цю країну Нуева Еспанья, тобто Нова Іспанія. Нинішні креоли — їхні прямі нащадки.

Господиня дому на початку оповіді гордо поглядала на присутніх, але тільки-но чужинець заговорив про жорстокість і честолюбство переселенців, а також про суворість і жадібність усіх іспанців, які всіляко утискували тутешнє населення й придушували його повстання, вона одразу ж похилила голову.

— Але й іспанці не змогли довго втриматися на загарбаній землі, — провадив далі дядечко Франтішек. — Тисяча вісімсот десятого року мексіканці повстали проти іспанського панування. Повстання п'ятдесяти тисяч невдоволених мексіканців очолив уславлений Мігель Ідальго-і-Кастілья. Через рік його було вбито, але тисяча вісімсот п'ятнадцятого року повстання спалахнуло знову; цього разу його очолив якийсь Хосе Марія Морелос, завдавши іспанським властям чимало мороки. Потім, з тисяча вісімсот двадцять другого року, коли командуючий військами Ітурбіде оголосив себе імператором Аугустіном Першим, ваша країна була імперією, але вже за рік Мексіку проголошено республікою, першим президентом якої став генерал Вікторій. Французькому імператорові Наполеону Третьому теж заманулося втрутитись у вирішення долі Мексіки. Він хотів створити тут противагу Сполученим Штатам Америки. На цій землі загинув австрійський ерц-герцог Максіміліан, який мав посісти трон реставрованої імперії, але Хуарес, чистокровний індіанець із племені запотеків, президент мексіканської республіки, звів нанівець його плани.

Всі зацікавлено слухали розповідь дядечка Франтішка.

У просторій кімнаті панувала тиша. Ці прості люди — слуги й пастухи — розуміли, що проти правдивих слів дона Франтішка нічого не заперечиш; вони, власне, теж були такої думки. Мексіка — країна досить велика й могла б прогодувати в десять разів більше людей; то чому ж тоді людське покоління не живе спокійно, чому не змагається в корисній праці, в мистецтві й науці?

— Так, чому? — запитали один одного дядечко Франтішек і дон Фернандо, коли залишилися вдвох. Гроза вже вщухла, й усі, хто вдень працював, пішли спати.

Люб'язний господар пообіцяв, що накаже збудувати в лісі для мандрівників хатину на палях. Про те, щоб наші мисливці ночували в лісі в шатрах, не могло бути й мови, бо земля тут була сира й дуже холодна вночі. Крім того, ввечері й уночі джунглі прокидаються, на полювання виходять хижі звірі та численні плазуни, і тільки велике вогнище може тримати їх на належній відстані від людей. Проте вогонь ненароком може згаснути, й тоді ті, що сплять коло нього, залишаються без