Читати книгу - "Листи, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
От мушу кінчати, бо дзвоня отак до церкови святої. А сегодне по полудню, браття мої львівці, чей ся вам легенько ікне, бо ми вас тут щонеділі при нашій вечорниці згадуємо та за ваше здоров’я п’ємо, Ей, коби ж ви уздріли нашого цугсфіра Хрестика Ілаша, що се за парубок, то не соромили би-сте ся ним, хоть собі з простого стану. От сей як то вам руське слово скаже, то аж у серця відволодіє, а Німеччина топиться, як сніг! От і за него, і за всіх таки клонюся вам, легіні мої славні.
Бувайте здорові та не забувайте і за нас, хоть часом.
Федькович
Брате Костю, а слухай! Як учуєш що про мою «Пугу», то напиши ми, ци дав ї Заревич друкувати, ци ні, аби я знав.
Я ще не готовий. Ци не міг би ти мені, Костику, прислати на якийсь час тогідного календаря - я бих рад ще повість про закоханого чорта прочитати. 34
Чую, що буде у Львові ще якась там часопись виходити. 35 Як ї побачиш, то напиши ми дещо про ю, ци варта що, бо кортить і мене на ню заплатити: кажуть, що она має бути для простого народу. Дай боже, щасливо!
Пан Дідицький мені як шле, так шле своє «Слово». Я єму раз уже дякував та й просив, аби ми го більше не слав, бо не витекаю, відки го оплачувати (чо бих правду таїв?),- от мушу ще раз писати, може, ще таки сегодне, а як ні, то на другу неділю, бо сегодне кортить мене ще до ненечки дещо написати, бо так ся і убиває за мнов! Ох, боже милий, боже! Потіш ти і єї та порятуй, бо нікому, а тяжко сироті одові 36 без своїх дітей погибати.
Бувай здоров. Ще тобі наказую: Шашкевича та Томачкевича загули до себе та поприсилюй на ниточки до столика, аж доки дещо не напишуть. А ти мені знов, Костику, не жалуй паперу: коли тобі треба, то пришлю ти го громаду, бо ми недавно оден мій давній капітан, що-м го по-руськи виучив, цілу гугу подарував. Простибіг.
8. ДО ДАНИЛА ТАНЯЧКЕВИЧА 37
Січень 1863 р., Кезди-Вашаргели
До Данка до Танячкевича як до брата рідного
Любчику!
На наш Новий рік був я дуже-дуже чось сумний - не інак, але здавало мені ся, що якби земля мені ся проступила, то бих у ню пішов. Не тям’ю, щоби я був ще коли такий смутний, як тої днини,- відай, душа сама вже своє горе віщувала, бо уночі, бачите, десь коло 9-ї години, як мене ухопили кольки, то нівідки було тривати. Скочив мій служка зараз до касарні дати знати; позбігалися наші хлопці - але я вже їх і не пізнаю, такі мене страшенні кольки пруть. Побігли по лікарі, ледве повідшукували їх по коршмах, але предці хоть оден на моє щастє ся лучив, що мені з обох рук кров пустив. От і полегшало мені трошки, але все 4 дні був-єм більше на тім, як на сім світі, та коли ще бог дні дав, то ще і жию,- і встав-єм сегодне трошки, аби вам на ваші любі-прелюбезні листи хоть по пару слів повідписувати. Як же они мене у моїй тяжкій слабості потішили!
Бодапрости, браття, бодапрости! А книжечки ваші любі, книжечки! Читаючи їх, здоров’я мені очевидьки прибувало. Та вай! уже такому моєму здоров’ю; дохтори усе-таки ще крутя головами; кашляю дуже - боюся, щобих у сухоти не впав. Та як уже там і буде, то мого віку небагато: нидію день за днем. Та що ж і робити! Лікарі усе кажуть та наказують: не журіться тільки, бо пропадете. А бог ма чим ся радувати - само серце ся журить.
А нащо ж ви ся, сокілку, аж на телеграм тратили? Боже милий, боже! Та же я вам ні брат, ані сват, щоби ви за мнов так дбали. Не робіть того більше, серце ласкаве,- відки ж і вас стане, як ви ся схочете за кождим тілько убивати? Ми і без того знаємо, яке красне серце у вас б’є: висипали-сте го у вашім листі на папір - до смерті буду тот лист собі ховати. А ще ся мушу з вами сварити: навіщо слали ви мені книжки? Таже то гроші коштує, а тепер тяжко постало за грейцар, бігме, тяжко,- нащо маєте ви ся для мене кельтувати? Але і урадували мене ваші книжечки! А найдужче «Невільник», 38 та й українські співанки: «Гей, гей! Та виріс в наймах, в неволі, та не знав я долі ніколи,- та гей же!» Як-єм сі слова читав, то аж ми кров з серця потекла.
«Хмельниччину» я читав - гарна, нема що казати! А «Чорну раду» та єї відослав я тогді 39 не тому, що они би ся мені, може, не сподобали, але тому, що не витякало ми грошей. Біда, кажуть, бідному без слуги. А тепер скажу вам, якої я гадки про українські книжки.
Нема в нас сонця, як Тарас, нема місяця, як Квітка, і нема зіроньки, як наша Марковичка. 40 Про Тараса та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Листи, Федькович Юрій», після закриття браузера.