Читати книгу - "За двома зайцями, Старицький М. П."

class="c1">. Трам-та­ра-ра, ура! На­ша взя­ла! Позд­рав­ляєм вас, Сви­ри­де Пет­ро­ви­чу! Виграл­и спра­ву! Про­ня, зна­чить, тут. (По­ка­зує ку­лак). Старі, пра­в­­да, не спро­тив­ляться, по­то­му по­ту­ра­ють доч­кє у всьом. Тільки ж і гид­ка! Ой гид­ка! Да ще лізе цілу­ва­тись! На­до будєть ку­пить доб­ро­го ми­ла, штоб за­ми­вать після неї гу­би… Але за­те ж все моє! От уд­жигну! Годі вам, Сви­ри­де Пет­ро­ви­чу, те­пер зай­цем бу­ти,- бу­де, до­вол­но! Мож­но бу­деть і са­мо­му зайців ло­ви­ти, а особ­ли­во куріп’ято­чок… хр-р-р… Хап - і єсть! Хап - і єсть!

 

Вихід VIII

 

 

Голохвостий і Га­ля.

 

Галя (іде з ко­ши­ком, при­див­ляється). От як ми опізни­ли­ся на старім го­роді з ма­мою, уже й розійшли­ся всі на нашім кут­ку… Ні, он хтось стоїть, чи не Сте­пан? (Збли­жа­є­ть­ся, щоб тро­хи роз­ди­ви­тись).

Голохвостий (зуз­дрівши). А, на лов­ця й звір біжить. (Пі­д­літа). Ціп-ціп, куріпоч­ко!

Галя. Ой, це чу­жий хтось! (Хо­че тіка­ти, але Го­лох­вос­тий за­с­ту­па до­ро­гу).

Голохвостий (при­ди­вив­шись). Гос­по­ди! Це ж та са­ма кра­­су­неч­ка, що я ко­ло Вла­ди­ми­ра ба­чив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чо­го ля­ка­тись, моя зо­зу­леч­ко,- хіба з’їм?

Галя. От, єй-бо­гу, ко­ли не пус­ти­те, то ка­ла­вур зак­ри­чу і бу­дош­ни­ка­ пок­ли­чу.

Голохвостий. Ви­га­дай­те! Тольки крикніть, то я та­ко­го на­го­во­рю, што за­раз і в часть вас по­са­дять.

Галя. За що? Що ви гвал­туєте се­ред ночі, то я маю си­ді­ти?

Голохвостий. Слу­хай­те, сер­денько, не ле­мен­туй­те, бо я тольки по­го­во­рить хотів з ва­ми, моя зіроч­ко крас­на. Як по­видів я вас ко­ло Вла­ди­ми­ра, то з тієї ночі і про­па­даю,- про­сто вхо­пи­ли моє сер­це щип­ця­ми, гвозд­ком у го­лові си­ди­те, хоч і брит­ви не бе­ри в ру­ки!

Галя. А справді, це той са­мий… Ба­чи­те: га­ня­ли, га­ня­ли там, та й тут пе­рес­ту­паєте до­ро­гу; со­ро­му не­ма, а ще па­нич!

Голохвостий. Да ко­ли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в ру­ки піштолєта і прост­реліть тут грудь мою!

Галя. Так і повіри­ли! Шу­кай­те собі пан­но­чок!

Голохвостий. Да ­ви луччі за са­мих най­кра­щих пан­но­чок; ви прос­то та­ка ціпонька, що аж сли­на ко­титься,- вірте!

Галя. Хо­ро­ша по­ро­ша, та не для вас!

Голохвостий (роз­па­лю­ючись). Чо­го ж так - не для ме­не? Яка ти стро­га, не­люб’язна! Да у ме­не, го­лу­боч­ко моя, вся­кого доб­ра - па­ро­ви­ця­ми, да я озо­ло­чу те­бе, брильянта­ми об­сип­лю на весь Київ…

Галя. Об­си­пай­те ко­го іншо­го, а мені ва­шо­го зо­ло­та не тре­ба.

Голохвостий. Да хіба я разві по­га­ний? При­ди­вись, пожал­у­ста, пер­вий хви­сон…

Галя. Та що - що гарні!

Голохвостий (бе­ре її за ру­ки). Сер­денько, пу­колько моя! Улю­бись у ме­не, бо, єй-бо­гу, заст­ре­люсь отут за­раз пе­ред то­бою, щоб тобі на­пасть зро­бить!

Галя. Ой, що ви ка­же­те?

Голохвостий. По­то­му хоч нож­ни­ця­ми пе­рет­ни моє сер­це, то там тільки од­на лю­бов стри­мить…

Галя. Пустіть же, як­що лю­би­те, бо, бо­ронь бо­же, хто зди­ба, то бу­де ли­хо…

Голохвостий. Ніхто не зди­ба! Куріпоч­ко моя! (Обніма).

Галя. Пустіть-бо! Так не го­диться! Бач який! Пустіть, бо кри­ча­ти­му!

Голохвостий (при­тис­кає ще більше). У-ух! Про­пав я! По­жар!

 

Вихід IX

 

 

Ті ж і Сек­ли­та.

 

Секлита (зуз­дрівши). А то що, Галька? З па­ни­чем? Ой ли­хо моє! Ой не­щас­тя моє! Добіга­лась, ка­торж­на! От і ус­те­рег­ла! Ах ти под­ла! (Підска­кує до Галі).

 

Голохвостий ото­ропів.

 

Галя (пла­чу­чи). Ма­мо! На­че­пив­ся, хто йо­го зна хто й звід­ки, та й гвал­тує, як роз­би­ша­ка…

Секлита. Як! Хто йо­го знає? А ти не знаєш - свя­та та бо­жа! Ах, об­ман­щи­ця чор­то­ва, ма­тері хо­чеш очі од­вес­ти? Так і повіри­ли!

 

Тим ча­сом Го­лох­вос­тий, оп­ра­вив­шись, хо­че тіка­ти. Се­к­ли­та йо­го ха­пає за по­ли.

 

А ти, па­ни­чу, ку­ди? Навтіка­ча? Ні, з моїх рук так не вий­деш! Я за свою доч­ку тобі очі ви­де­ру з ло­ба!

Голохвостий (замішав­шись). Хіба це ва­ша доч­ка?

Секлита. А то ж чия?

Голохвостий. На вас анітрішеч­ки не по­хо­жа, у неї голос­ок, як со­ло­вей­ко в лузі, а ви як з боч­ки гур­каєте!

Секлита. Ах ти, хар­циз­ни­ку! Ти ще сміятись зду­мав? На­робив беш­ке­ту та й зу­би ска­лить!

Голохвостий. Та не зіпай­те так, бо всіх ко­жум’яцьких со­бак збен­те­жи­те!

Галя. Ма­мо, го­лу­боч­ко, киньте йо­го! Не робіть сла­ви! Єй-бо­гу, на­че­пив­ся впер­ве!

Секлета. Зас­ту­паєшся! Геть мені за­раз до­до­му! Ще на гу­бах мо­ло­ко не об­сох­ло, а во­на уже з хлоп­цем обнімається. Я тобі до­ма обірву оті патлі, сибірна!

Галя (пла­че). За віщо ви, ма­мо? Хіба я вин­на?

Голохвостий (набік). Як би йо­го вир­ва­тись від цієї відь­ми? От вло­пав­ся!

Секлита (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! До­ма поба­ла­каємо!

 

Галя відхо­дить пла­чу­чи.

 

Вихід X

 

 

Секлита і Го­лох­вос­тий.

Голохвостий ки­нув­ся бу­ло тіка­ти, але Сек­ли­та не випус­тила піджа­ка, так що він аж злетів з од­но­го ру­ка­ва. Секлит­а тоді вхо­пи­ла обо­ма ру­ка­ми за жи­лет­ку.

 

Секлита. А ку­ди, ка­торж­ний? Щоб ще та­ко­го ше­лих­вос­та не вдер­жа­ти, та не бу­ла б я Сек­ли­та Ли­ма­ри­ха!

Голохвостий. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожал­у­ста, шкан­да­лю! (Все по­зи­ра