Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Некультурна, Ольга Кобилянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Некультурна, Ольга Кобилянська"

178
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Некультурна" автора Ольга Кобилянська. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 12
Перейти на сторінку:
там, де мені захочеться, кому що до мене? - кажу.

- А як трафиш зле?


- Не трафлю зле. Голови в бесагах не ношу, щоб не знала, що роблю. Не злюблю, верну назад.


- Вже ліпше брати Ілію (чабаниська того)! - сварить Гаврісаниха.- Хоч парубок, як медвідь, та й здатний до всього, а то - бойко!


- Або я йду за нього? - кажу їй.- От - іду!


Гаврісан сплюнув.


- Тьфу! - каже.- Дівка здуріла.


- І не страшно тобі, мой?


- Чого? Світ божий, а не його.


Не страшно мені. «Чому не йти? - гадаю собі.- Піду та й подивлюся на дудяну, [11] і так ще там не була. Там сидить пан Куба. Може, дасть другу люльку; а тютюну певно що дасть! А у нього не лишуся, як не схочу». А він щохвилі питає: «Ідеш вже, Параско? Ходи, роботу покинув».


І пішли ми.


Як минали ту гору, де паслися вівці пана Куби та й Гаврісана, грав чабанисько в трембіту. Грав таку тугу, що - ей боже! Дивлюся на гору - і не забуду його.


Стоїть медведисько з чорним патлатим волоссям своїм, округ нього вівці білі й чорні дрібніють з трави... стоїть сам-один та й плаче в трембіту... Грав, доки нас видів, а як зійшли з його очей, як погнав голосом по-через гори- «у-х!..», аже в серці відбилося. Тільки і виділа я його.


- Що се? - питає Юрій та й дивиться боком.


- Се чабан за Параскою! - каже його товариш. - Злюбив її.


- Чому ж ти за нього не пішла? - звернувся відтак хутко до мене, а на Юрія кривить лицем.


- Банно вам? - кажу.


- Ящірко!..


- Не мала волі до нього!


І йшли ми.


Я йшла за ними, як сліпий за видющим. Ідемо... вони оба наперед, а я ззаду за ними. Слухаю, а вони кажуть по-волоськи, аби я не розуміла, а я розуміла все - привчилася з чабаном, лиш не вміла говорити,- кажуть: «Ведім її верхами та вузинами, а не дорогою, щоби не втікла назад...» А я підняла добре голову та й стрілила округ себе очима. «Гай, гай! - погадала.- А я не сліпа, а ноги мої не пара вашим. Не схочу лишитися, найду собі спряток!» - І запам'ятала собі добре, куди мене вели...


Ввечір прийшли ми до дудяни і до одної хати. Тут розпрощався з нами товариш і пішов далі. Юрій отвирає хату.


- Так ми не йдемо до пана Куби? - питаю.


- Чого до нього? Ти гадаєш,- каже він,- я привів тебе для пана Куби? Я знаю, що він того хотів, але я не хочу. Найде собі другу наймичку, не журися!


- А мені що за нього журитися? - відповідаю та й лиш згадала люльку... був би дав!


Відтак каже:


- Тепер ми вже дома. Газдуй здорова! Вари їсти! - І дав яєць, і масла, і молока.


«Не діждеш ти сього, аби я тобі їсти варила!» - гадаю собі, а відтак встала, розгорнулася та й зварила.


При вечері нас лиш двоє. Далі ні живої душі, ні пса, ні кота, ні курки. Їда мені в рот не йде, встидно мені так, що... ей боже!


Їла, а на нього так якби й не дивилася. При вечері каже він мені, що бог вигадав пару!


Я мовчу. Най буде і так; що мені до того?


Відтак полягали спати.


Він казав, що трудний, а я - ну, щоправда, тяжка та й довга була ся ніч для мене! Снилася Гаврісаниха, що сварила заєдно: «На яке ти ідеш?» А відтак чабан снився, що стояв самий на горі під лісом між вівцями білими і чорними і плакав в трембіту... а по тому, що намагався отворити кулак та й давив до землі...


Рано мов не та встала.


Рано прийшов його брат, і родина, і кумпани [12] - ціла кумпанія.


Його брат побачив мене і сказав лиш оце слово: «Добре ти зробив, Юрій, що привів оцю дівчину!» Всі прочі обступили мене і намовляли іти за нього. Одна газдиня, що таки добре зналася з ним, не мовлячи до вас, прибрана в намиста і срібні дукачі на шиї, в білісінький рушник, з кучерями на чолі, говорила раз по раз: «Іди за Юрія, будем жити, як сестри».


Я лиш сказала: «Без церкви не буду з ним жити», лиш то, а він вже за шапку та й до панотця пішов. Він пішов, а я ходжу по хаті та й понадвірку і гадаю: «Утікати, варе, чи йти за нього? Гаврісан прийме, бо я в нього права рука до товару; але там чабан... скаже погане слово, соромно буде, встидно... вже таки лишуся. Та й чому і не лишитися? Не з своєї голови прийшла я тут; се подійка судільниць... Та й воно-таки і не зле тут. Хата є, гроші є, корова є, а села дівочого нема!»


Так розгадувала я собі, та й пішла.


На весілля прилагодила все файно: м'яса, цілого барана, голубців, відро горілки, все, що треба, а сама пішла до шлюбу. Ішла я до шлюбу, як по коліна в землі, чому? - не знаю.


Приходимо з шлюбу, а горшки порожні!


Кумпанія все з'їла! Тота, що дома лишилася, з'їла, а може, і покрала; бог святий її знає. А я закотила рукави і справила другий обід, і аж отогди було все добре.


І прожила я з Юрієм сімнадцять років. Добрий був чоловік: не бив мене ніколи. Лиш останні три роки було мені тяжко. Пив, а роботу ненавидів. Як спорню роботу, то спорнена, а як ні, то ні. Відтак помер. Оцю хатчину, що її тепер маю, ми обоє запрацювали. Та й добре, що є.


Замовкла і витрясла попіл з люльки.


- Тепер ви так самі, Параско,- заговорила пані по довшій мовчанці.


- Та сама.- І здвигнула байдужно плечима.


- І не скучно вам, от так завсігди самій сидіти?


- Не скучно. Роблю роботу в хаті, понадвірку, курю - і не скучно мені ніколи. Ей, де скучно! - додала так, якби собі глузувала з чогось.


- А взимі?


- Та й взимі так. Ходжу по дрова, пряду, деру пір'я. Маю карти і ворожу... все в неділю по обіді ворожу; а не раз і ввечері, як є час.


-

1 ... 5 6 7 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Некультурна, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Некультурна, Ольга Кобилянська"