Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Глава 3

 Запис до журналу спостережень: день 12

Поспішаю порадувати читаючих журнал: я все ще живий і навіть розжився транспортом. Вчора не писав, бо був зайнятий витягуванням планетоходу з провалу, в який він провалився задньою частиною. Це просто неймовірна робота, особливо з урахуванням того, що я все зробив самостійно. Для початку мені довелося зробити підкоп під планетоходом, щоб він був на межі перевороту назад на колеса. Для цього знадобилося використати звичайну лопату. Ківш для копання, на жаль, встановлений на самому планетоході й в такому перевернутому стані просто марний. А ось лопата для збирання матеріалу для досліджень якраз. Не буду описувати вісім годин розкопок, коли з кожною миттю збільшувався шанс перевороту планетоходу назад на колеса, попередньо розчавивше мене, але вони закінчилися, і я приступив до другого етапу.

Звичайний сталевий трос, укріплений алхімічно, був закріплений на верхньому боці планетохода. Другий кінець троса був закріплений на раніше вбиту в землю трубу від контейнера на електромагічну лебідку. Завдяки магічній начинці потужність щодо невеликого електромотора потроєна, і він міг піднімати вантажі до трьох тонн ваги, що в моєму випадку навіть  зайве. Завдяки підкопу, на який я вбив більшу частину дня, розрахункові зусилля для перевороту не повинні були перевищувати півтонни. І нарешті наприкінці дня настав момент істини: я ввімкнув лебідку. Спершу вона вибрала слабину троса, а потім, плавно нарощуючи потужність, я став повільно перевертати планетохід. Коли кут перевищив сорок п'ять градусів, планетохід упав на свої колеса вже під власною вагою. Але це лише половина роботи. Планетохід все одно продовжував своєю задньою частиною перебувати у провалі. Чотири із шести коліс були у провалі, упираючись на одну зі стін. Другою точкою опори був зад машини. Добре, що планетохід укріплений магічно і завдяки цьому не постраждав. Ще два колеса планетохода разом із кабіною пілота висіли у повітрі на двометровій висоті. Тепер я мав витягнути планетохід із провалу. Для цього я притягнув із житлового модуля ящики, якими зміг забратися нагору і відстебнути гак носової лебідки планетохода. На ньому була  потужніша лебідка, здатна навіть підняти п'ятитонну машину вертикально в повітря. Наступним етапом була розмотування лебідки та кріплення до чергової труби за двадцять метрів попереду.

Тільки ближче до півночі я приступив до останнього етапу і заліз за допомогою ящиків у кабіну пілота. Запустивши електромотори в кожному з чотирьох коліс, що упиралися в схил провалу, я почав давати малий газ, одночасно ввімкнувши лебідку. Скрип усередині кабіни неприємно мучив мої й так розхитані нерви, але планетохід почав повільно підніматися. І через секунд тридцять настав момент, коли передня частина планетохода разом із натягом лебедки переважила і кабіна опустилася на землю. Тієї ж миті я вимкнув лебідку і прибрав газ. Переконавшись у стійкості становища планетохода, знову увімкнув на малій тязі лебідку і плавно відтягнув планетохід від провалу. Залишивши кабіну, я оглянув її пошкодження, але, крім досить глибоких подряпин і вм'ятин, у задній частині планетоходу пошкоджень не було.

День був дуже тяжкий. Щойно я зайшов у житловий модуль, зрозумів, що якщо не ляжу спати, то помру. Саме тому запис у журналі про вчорашній день стоїть під сьогоднішньою датою. Сьогодні маю за планом провести розвідку навколишньої місцевості. Протягом минулих днів із землетрусу я віддалявся від житлового модуля максимум на пару сотень метрів, щоб перевірити стан сонячних панелей. Можна зайнятися і ремонтом пошкоджених сонячних панелей, але мені банально ліньки копатися в тонкій електроніці в рукавичках скафандра. Поки кількості електроенергії, що надходить, вистачає на всі потреби, навіть водневі акумулятори за вчорашній день змогли повністю зарядитися, а тому ремонт буде відкладений до часів, коли мені вже не буде чим займатися.

Перед черговим виходом назовні я приготував собі справжній сніданок із свіжих продуктів. Справжня картопля, запечена в електропечі, та салат із помідорів. Після кількох днів харчування пайком така їжа здалася мені божественною.

Планетохід за своєю конструкцією представляв міні житловий модуль. У ньому могло розміститися з комфортом троє людей. Єдиний мінус планетоходу був в тому, що в ньому не було  повноцінного оксигенатора, стояли лише великі аналоги пластин, що використовуються в скафандрах. Також не було регенератора води. А так усередині був навіть мініатюрний санітарний блок та три ліжка у задній частині планетоходу. На всі свої потреби енергію він брав від електрики, що надходила із сонячних панелей на даху. Жаль, що цієї потужності не вистачало для роботи. Десять годин зарядки дозволяли рухатися близько двох годин. Для вирішення цієї проблеми з обох боків планетоходу були контейнери, в яких були скручені в рулон гнучкі сонячні панелі. Під час стоянок можна розкрутити їх та скоротити час повної зарядки до двох годин. Звичайно, була і пряма зарядка через кабель - так можна зарядити акумулятори менше ніж за 15 хвилин. Магічне начиння планетоходу отримувало необхідну енергію з перетворювача. Ох і тендітні речі ці перетворювачі — кварцові кристали розміром з кулак дорослого чоловіка, списані повністю рунами. Розміщували ці кристали на спеціальній подушці з усіх боків, щоб вібрація не сягала самого кристала. У нас був п'ятірний запас, але краще б кристал не міняти. Через слабкість мого магічного дару для мене зробили виняток і звільнили від вивчення руної магії під час підготовки до польоту - все одно я міг використати її лише за допомогою своєї крові, що не дуже розумно в умовах космосу. І тепер установка нового кристала для мене буде все одно, що китайська грамота. У комп'ютерах житлового модуля, звичайно, була інформація разом з інструкцією, але я намагався навіть і не думати про те, що доведеться змінювати ці кристали.

Перевіривши все обладнання планетохода, я загерметизував його та відкачав зовнішню атмосферу, заповнивши придатною для дихання повітряною сумішшю. Після цього мені навіть можна підняти забрало шолома, що я й зробив одразу. Сам планетохід досить високий. Зараз, сидячи в кріслі пілота, я височів на два метри над рівнем землі. Колеса на окремих опорах піднімали планетохід на висоту метр двадцять, щоб підвищити прохідність за умов дикої планети. Також через високу посадку досить добре було  видно навколишню місцевість. Вона  була суцільно вкрита невеликими провалами та пагорбами, наслідками землетрусу. Через це швидкість руху низька, максимум — кілометрів десять на годину, але порівнюючи зі швидкістю два кілометри на годину у скафандрі, вона величезна.