Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

                                                                      ***

Фрау Свенсен уважно слухала моє оповідання, похмуро зводячи брови і аналізуючи те, що сталося зі мною. Під її поглядом я почувала себе школяркою, яка не виконала домашньої роботи і чекала на порцію суворих нотацій.

— Зрозуміло, фрау Ларсен. Швидше за все, вам не вдалося повністю відновитись. Що сталося з тією людиною, яку ви рятували?

- Я не знаю. Коли приїхала бригада медиків його не було на місці. Він просто випарився.

- А Маріса? Вона щось пам'ятає?

- Я?! - різко з'явився на моїй шиї пітон. Свенсен підскочила на стільці, не чекаючи, що Маріса це змія. - Нічого не пам'ятаю. Мене вирубило разом із Ів.

- Зрозуміло, - лікар відсунулася від нас подалі. — Вам потрібно знайти цього чоловіка та закінчити зцілення. Швидше за все, ви застрягли у стані, коли не можете повністю звільнитися від ран. Хоча вони фантомні, особливої ​​шкоди здоров'ю не завдадуть. Але одна з ран в області живота стане величезною проблемою, якщо ви вирішите завести дитину.

Від останньої фрази мене сковало холодом, немов із відра пленсули крижаною водою.

- І що мені робити?

— Шукайте вашого незнайомця. Закінчуйте лікування. Без цього у вас практично немає шансів стати матір'ю.

Не в собі від горя я вийшла з кабінету і сперлася на холодну лікарняну стіну. Усередині все стискалося від досади та жалю до себе, я закусила губу, щоб не розплакатися.

— І що ми з цим робитимемо, Ів? — обережно спитала Маріса.

- Потрібно шукати незнайомця, ти ж чула.

— Але ж він у Креортоку, а ти на Ртутних островах. Між вами океан, військова блокада і вороже налаштований до таких як ти світ.

— Не знаю Маріса, але я щось придумаю.

Розділ 2

Неприємне відчуття змусило розплющити очі серед ночі. Це не вперше, коли я прокидалася без жодної причини. Уява підкидало дрова у багаття наростаючого жаху. Адже часом мені здавалося, що довкола відбувається якась чортівня. Тому вже давно я не могла спати у темряві, і в спальні завжди горів нічник.

Сьогодні знову траплялося щось незрозуміле. Я піднялася з ліжка та сіла на край. Обвела поглядом кімнату, і не побачила нічого незвичайного: речі на своїх місцях, Ханс сопів, Маріса скрутилася у вузол, спить на моєму попереку. І у всьому цьому умиротворенні я відчувала наростаюче хвилювання.

На мить помітила, як у дзеркалі майнув чийсь образ. Невже домовик? Чи це відблиск від вуличного ліхтаря? Зібравши всю волю в  кулак, підійшла до трельяжу. З трьох боків на мене дивилася сонна діва. Зібралася відійти, але почула тихий цокіт. Наче хтось шкреб нігтем з іншого боку скла. Звук настільки слабкий, що я впритул наблизилася до свого відображення… Прислухалася…

Дзеркальна поверхня колихнулася, ніби я торкнулася водної гладі, і немов плавець, що виринув з води, невпізнаний  силует чоловіка вхопив мене в обійми, припадаючи губами до моїх уст. Від несподіванки я завмерла.

…світ ніби ожив. Став соковитішим, яскравішим, гострішим... Я дозволила одурманити себе містичною ласкою. Таємничий гість цілував мене вимогливо та проникливо. Я відчувала його живе тепло… дихання… удари серця… запах тіла… Миттю ніжності гіпнотизувала, пробуджуючи в мені невідому досі чутливість.

Я опинилася у владі невідомої магії. Боязко обхопила плечі чоловіка, відповідаючи на його порив. Ми цілувалися, ніби не робили цього сотню років, ніби створені один для одного, ніби світ навколо картонний, а цей поцілунок — єдина мить насправді. Мить, у якій хотілося залишитися назавжди.

Мої повіки зімкнулися. Здавалося, ось-ось, і я втрачу тяжіння до землі, і залишаться тільки його обійми.

Дзеркальна людина повільно послабила обійми, відпускаючи мене. Світ швидко сірів, фарби меркли.

Розплющивши очі, я побачила лише своє відображення. Доторкнулася пальцями до губ, все ще відчуваючи, як ніжно палахкотить слід містичного поцілунку.

Я зробила крок назад і, спіткнувшись об килим, впала на підлогу.

- Ай!

- Що? - підскочив Ханс, миттєво струсивши сон.

Почуття провини б'є по нервах, волає — я щойно зрадила Хансу! У його присутності!

— Зіткнулася… Нічого страшного.

- А-а-а... Зрозуміло, - Ханс повернувся під ковдру і відвернувся, позіхнувши і знову заснул.

- Ага ага. Спіткнулася вона, — зміїний шепіт зашелестів десь біля попереку.

— Циц, холоднокровне, — з побоюванням подивилася на Ханса, але він уже спокійно засопів. - Ти не плутаєш, хто твій справжній господар?

— Чуєш, хазяйко. Ходімо спати, бо ніч довга, чи мало де ти ще спіткнешся.

Але до ранку я не заснула. Нервово поглядала на дзеркало, не знаючи, чого від нього чекати. Але мене лякало інше — цей поцілунок мені сподобався. І як після цього я дивитимуся в очі Хансу?

                                                                 ***

Всю зміну я блукала по відділенню, як під чарами сон-трави. Минула ніч далася взнаки на роботі. Благо, видався спокійний день — лише кілька випадків магічної висипки та одна гномія застуди. Для Ртутних островів надиво дуже низький показник.