Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мандри убивці, Робін Хобб 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

1 838
0
30.11.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мандри убивці" автора Робін Хобб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 252
Перейти на сторінку:
class="p">— Ти дістав звістку?

— Не я. Думаю, що Пейшенс дістала. Інколи це дуже дратує: бути щуром за стіною.

— І що ж ти почув?

— Тільки те, що Пейшенс і Лейсі розмовляли про вовну.

— І чому це важливо?

— Вони хотіли виткати з вовни дуже м’яку тканину. Для немовляти чи маленької дитини. «Народиться під кінець наших жнив, але в горах це вже початок зими. Тож зробимо її товстою», — казала Пейшенс. Можливо, це для дитини Кеттрікен.

Барріч був здивований.

— Пейшенс відомо про Кеттрікен?

Чейд реготнув.

— Уявлення не маю. Хто знає, що відомо цій жінці? Останнім часом вона дуже змінилася. Прибрала гвардію Оленячого замку до рук, а лорд Брайт навіть не бачить, що діється. Тепер я думаю, що ми мали б утаємничити її у наш план, залучити її з самого початку. Та, може, й ні…

— Мені було б легше, якби ми це зробили, — Барріч утупився у вогонь.

Чейд хитнув головою.

— Мені шкода. Вона мала вірити, що ти покинув Фітца, відштовхнув його за те, що він удався до Віту. Коли б ти прийшов по його тіло, Регал міг би щось запідозрити. Ми мусили переконати його, що вона — єдина особа, котрій залежало на тому, аби його поховати.

— Тепер вона мене ненавидить. Сказала мені, що я не маю ні вірності, ні відваги. — Барріч глянув собі на руки, його голос напружився. — Я знав, що вона перестала кохати мене багато років тому. Відколи віддала своє серце Чівелрі. Я міг це прийняти. Він був чоловіком, гідним її. І це я перший пішов від неї. Тож міг жити поруч із нею без її кохання, бо відчував, що вона далі поважає мене як мужчину. Та тепер вона мене зневажає. Я…

Він труснув головою, тоді міцно заплющив очі. На якусь мить усе затихло. Затим Барріч повільно випростався і звернувся до Чейда. Коли заговорив, його голос був спокійним.

— То, думаєш, Пейшенс знає, що Кеттрікен утекла в гори?

— Мене б це не здивувало. Звичайно, офіційної звістки не було. Регал вислав повідомлення до короля Ейода, вимагаючи сповістити, чи вона не втекла туди. Однак Ейод відповів лише, що вона — королева Шести герцогств, тож її дії ніяк не стосуються Гірського королівства. Регал настільки розлютився, що перекрив із Горами торгівлю. Та Пейшенс, здається, багато знає про те, що відбувається за стінами замку. Може, їй відомо також про події у Гірському королівстві. Я, зі свого боку, дуже хотів би знати, як вона збирається вислати те покривальце в гори. Дорога туди далека й тяжка.

Барріч довго мовчав. Тоді промовив:

— Я мусив знайти спосіб поїхати з Кеттрікен і блазнем. Але було тільки двоє коней, а запасів теж лише на двох. Більше я здобути не міг. Тож вони вирушили самі. — Глянув у вогонь, а потім спитав: — Навряд чи хтось чув щось про короля-в-очікуванні Веріті?

Чейд повільно похитав головою.

— Короля Веріті, — м’яко нагадав Баррічу. — Якби ж він тут був. — Глянув кудись у далечінь. — Якби повертався, думаю, вже був би тут, — тихо сказав він. — Ще кілька погожих днів, як цей, і в кожній бухті з’являться червоні кораблі. Я вже не вірю, що Веріті повернеться.

— Тоді Регал справді король, — кисло промовив Барріч. — Принаймні до народження та повноліття дитини Кеттрікен. А пізніше можемо чекати громадянської війни, коли дитя спробує здобути корону. Якщо існуватимуть ще Шість герцогств і буде ким правити. Веріті. Нині я хотів би, щоб він не рушав на пошуки Старійшин. Принаймні за його життя ми мали б якийсь захист від напасників. Тепер, коли Веріті відійшов і настає весна, ніщо вже не стоїть між нами і червоними кораблями…

Веріті. Я здригнувся від холоду. Відштовхнув холод геть. Він повернувся, і я знову відштовхнув його. Далеко відштовх­нув. За мить я глибоко вдихнув.

— Тож тільки воду, так? — спитав Барріча Чейд, а я збагнув, що пропустив частину їхньої розмови.

Барріч знизав плечима.

— Вперед. Думаю, це не зашкодить. Він колись провидів щось у воді?

— Я ніколи його не випробовував. Але завжди підозрював, що він міг би, якби спробував. Вітом і Скіллом володіє. Чого ж тоді не міг би провидіти?

— Те, що людина може щось зробити, не означає, що вона неодмінно це зробить.

Якийсь час вони дивилися один на одного. Тоді Чейд знизав плечима.

— Мабуть, моє ремесло не дозволяє мені на таке чутливе сумління, як у тебе, — кам’яним голосом припустив він.

За мить Барріч жорстко відповів:

— Даруйте, сер. Усі ми служили нашому королю згідно з нашими можливостями.

Чейд кивнув на це. Потім усміхнувся. Прибрав зі стола все, крім посудини з водою і кількох свічок.

— Підійди, — тихо промовив він, тож я повернувся до столу. Посадив мене на своєму стільці, поставив переді мною посудину.

— Дивись у воду, — звелів мені. — Скажи, що ти бачиш.

Я бачив воду в мисці. Бачив синяву на дні миски. Жодна з цих відповідей його не вдовольнила. Наказував мені подивитися знову, але я постійно бачив те саме. Чейд кілька разів поворушив свічкою, щоразу наказуючи мені глянути знову. Нарешті сказав Баррічу:

— Що ж, тепер він принаймні відповідає, коли з ним розмовляти.

Барріч кивнув, але здавався розчарованим.

— Так. Може, з часом…

Я знав, що вони вже зі мною закінчили, і розслабився.

Чейд спитав, чи міг би зостатися з нами на ніч. Барріч відповів, що звісно. Тоді пішов і приніс бренді. Налив у дві чашки. Чейд присунув стілець до столу і знову сів. Я сидів і чекав, але вони почали розмовляти між собою.

— А я? — спитав я нарешті.

Вони перестали розмовляти і глянули на мене.

— Що ти? — спитав Барріч.

— Я не дістану бренді?

Вони дивилися на мене. Барріч обережно спитав:

— Хочеш трохи? Я гадав, воно тобі не смакує.

— Ні, не смакує. Ніколи не смакувало. — Я трохи подумав. — Але було дешеве.

Барріч пильно до мене придивився. Чейд злегка усміхався, дивлячись собі на руки. Тоді Барріч узяв іншу чашку і трохи мені налив. Якийсь час вони сиділи і спостерігали за мною, та я нічого не зробив. Урешті-решт вони знову завели розмову. Я відпив ковток бренді. Воно далі пекло мені рота й ніс, але всередині робилося тепло. Я вирішив, що більше не хочу. Тоді подумав, що хочу. Випив ще. Приємнішим воно не стало. Скидалося на те, що Пейшенс змушувала мене пити проти кашлю. Ні. Я відштовхнув і цей спогад. Поставив чашку.

Барріч не глянув на мене. Далі розмовляв із Чейдом.

— Коли полюєш на оленя, часто можеш підійти близько, просто вдаючи, наче його не бачиш. Буде стояти на місці, дивитися, як ти підступаєш, і копитом не ворухне, поки прямо на нього не глянеш.

Він підняв пляшку і долив мені до чашки ще бренді. Я пирхнув, занюхавши різкий запах. Мені здалося, наче щось ворухнулося. Думка в моїй голові. Я потягся до свого вовка.

Нічноокий?

Мій брате? Я сплю, Змінювачу. Ще не добрий час для полювання.

Барріч глянув на мене. Я відступився.

Я знав, що більше не хочу бренді. Та хтось інший подумав, що хочу. Хтось інший умовляв мене підняти чашку, лише щоб

1 ... 5 6 7 ... 252
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри убивці, Робін Хобб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри убивці, Робін Хобб"