Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Анатом, Федеріко Андахазі 📚 - Українською

Читати книгу - "Анатом, Федеріко Андахазі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Анатом" автора Федеріко Андахазі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 36
Перейти на сторінку:
Алессандро де Леньяно пішов на Ринкову площу. Він проминув набережну Сан-Бенедетто, де його вельми ґречно вітали перехожі, але коли повернув на міст Таді, усі — подумки — почали зичити йому всього найгіршого. Достоту сповнена таких самих щирих почуттів, як і messere Віторіо, огрядна продавчиня фруктів, у котрої він як завжди купив абрикосів, утішливо посміхнулася йому, але подумки додала: «Щоб ти кісткою подавився!» Так само як і продавчиня фруктів, швець, якому декан збирався замовити шовковий камзол, радо б задушив його легким шовком з плаща, який декан замовив тиждень тому, а тепер відмовився, ледь кинувши на річ оком:

— Чи ти викроїв його зубами?

Алессандро де Леньяно знав, що його ненавидять усі навколо. Але від цього він отримував бурхливе задоволення.

Свого часу декан був учнем Якоба Сильвіуса Паризького. Безсумнівно, він не мав у лікарському мистецтві такого таланту, як його вчитель. Єдине, чим наділив Сильвіус Алессандро де Леньяно, це зневагою до подібних до себе. Усіх епітетів, якими можна означити французького анатома, серед яких «жадібний», «грубий», «пихатий», «мстивий», «цинічний» й «сластолюбний», — забракне, щоб описати вдачу декана Падуанського університету, й, певна річ, по смерті на нього, можливо, чекала така, не менш стисла епітафія, ніж на могилі його вчителя:

«Тут лежить Сильвіус,

котрий ніколи й нічого не робив безкоштовно.

Тепер, мертвий, він лютує,

що ти читаєш це задарма».

II

Цього ранку декан був у пречудовому гуморі. Вигляд він мав жвавий, а почувався, ніби полководець, що виграв битву. Він радо передчував задушливий дим вогнища й ладен був, при потребі, запалити його власноруч. Він нетерпляче чекав на кінець дня. Завтра мав початися судовий процес, котрий, не без безлічі підводних каменів, відбуватиметься за присутності кардинала Карафи та Альвареса Толедського й, урешті, особисто Павла III.

Алессандро де Леньяно йшов жвавим кроком, ніби щойно скінчилися його страждання на подагру, якою він хворів уже чимало років. Він був у такому захваті, що навіть не зауважив, що у сандалі messere Віторіо стирчить кутик складеного листа. Можливо, шляхетний вчинок messere Віторіо пояснювався простою необізнаністю. Можливо, флорентійський скульптор не підозрював, що якби його заскочили на місці злочину, він би повторив долю свого друга: за Святим укладенням людина, що розмовляє зі звинуваченим у єресі, сама стає єретиком.

Матео Колон став останньою невідчепною думкою декана. Жоден з них ніколи не вшановував іншого своєю прихильністю. Алессандро де Леньяно плекав до Матео Колона ненависть, яку можна зрівняти хіба з таємним захватом, який він не міг не відчувати. Декан мав звичку зневажливо ставитися до анатома й не нехтував будь-якою нагодою, щоб принизити Колона перед його учнями, називаючи цирульником, завдяки законові, який виключав хірургів з Королівської колегії лікарів і за яким вони були зобов’язані вступати до Гільдії цирульників, таким чином їх ототожнили з кондитерами, броварниками та писарями. Але коли Матео Колон став знаменитістю, декан не цурався хвали, беручи на свій карб вітання, що надходили з найрізноманітніших країн з тим, що викладач Університету, який йому довірено, відкрив закони кровообігу, наче у тому була заслуга деканату.

Анатом і декан ніколи не мали прихильності один до одного. Навпаки, вони обопільно перебували у нерівнім суперництві. Матео Колон був найзнаменитішим анатомом у всій Європі, він мав авторитет, але не мав влади. Декан натомість — й про це знали геть усі, навіть Доктори Церкви, — на розум ненабагато різнився з волом, але мав вплив у Ватикані й благословення особисто від Павла III. Він був авторитетом для низки інквізиторів, котрим показав на суді докази, що відправили на вогнище не одного єретика з-поміж його колег.

Нове відкриття анатома перетинало всі межі. Amor Veneris — ця «Америка» Матео Колона — здавалася чимось геть неприпустимим для науки. Одне лише нагадування про те відкриття збурювало деканові кров, і то не з єдиної причини.

Алессандро де Леньяно вважав, що відколи Матео Колона призначено головою кафедри хірургії, Університет обернувся на бордель, у який приходять і звідки виходять селянки та куртизанки. Пліткують, ніби дійшло до того, що ночами туди прослизають навіть черниці, покидаючи заклад лише на світанку. Й за чутками, достоту усі з виряченими очима й посмішкою Мони Лізи. Нещодавно до нього долетіли чутки, що у кімнаті анатома з’являються повії з лупанарію, який містився на горішньому поверсі над шинком «Муло». Й ці чутки не були неправдивими.

III

Після появи папської булли Боніфація VIII, у якій заборонялося розтинати трупи, добувати мерців стало справою небезпечною. Але у тогочасній Падуї існувало щось на кшталт підпільного ринку мерців, і найбільше у такій торгівлі таланило Джуліано Батисті, котрий певною мірою налагодив цю справу. Коли кафедрою анатомії в Університеті керував Марко Антоніо делла Торре, його учні не гребували розривати могили, грабувати лікарняні покійницькі й навіть крали трупи з шибениці. Марко Антоніо заледве утримав ватагу молодих анатомів, щоб вони не убивали ночами перехожих. Студенти були до того ревні, що мусили навіть остерігатися один одного. Некрофілія буяла до того буйним цвітом, що найкращий комплімент, яким могли вшанувати жінку, був таким:

— Який у вас принадний труп, — казали до неї, перш ніж перетяти горлянку.

Свого часу попередник сьогоднішніх анатомів, Мундіні деі Луцці, який двісті п’ятдесят років тому провів перший прилюдний анатомічний розтин двох трупів у Болонському університеті, суворо дотримував добропристойності, не розтинаючи черепа — «притулку душі та розуму».

Джуліано Басиста, сказати б, нажив статок на трупах, скуповуючи їх у більш-менш нужденних родичів, гробарів та катів. Надавши трупам пристойного вигляду, він спродував їх університетам, професорам та некрофілам, які мали хоч трохи добру репутацію. Утім, він знав, що для Матео Колона товар прикрашати не треба, та й анатома не обдуриш — тобто не треба було марнувати сили й рум’янити щоки, повертати блиск очам за допомогою терпентина й вкривати мерцеві нігті ультрамариновим лаком.

Якщо анатом, приміром, потребував для вивчення печінку, Джуліано Батиста добував її з тіла, напихав натомість клоччя чи ганчір’я, зашивав труп шовковою ниткою й, зрештою, збував його іншому клієнтові. Якщо тіло неможливо було зберегти неподільним, Джуліано Батиста знаходив ужиток для кожної його частини, ніщо не йшло марно: голови відходили до Гільдії цирульників, а зуби — Гільдії ювелірів.

Попри те, що розтинати трупи було незаконним, розтини відбувалися повсякчас. Булла Боніфація VIII вже втратила практичну чинність. Але єдиним, для кого вона досі була чинна, був Матео Колон. Він чудово знав, що декан дивиться крізь пальці на те, як вчиняють усі, включно зі студентами, але не на його вчинки. Тому він

1 ... 5 6 7 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анатом, Федеріко Андахазі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Анатом, Федеріко Андахазі"