Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

МЕҐ: Ні.

ПАТО: Морін казала, що через хвору ногу.

МЕҐ (усе ще шокована): Ага, через хвору ногу. (Пауза.) А де Морін?

ПАТО: Вона ще трошки полежить. (Пауза.) Скажу чесно, я... Я хотів змитися до того, як ви прокинетесь, але Морін сказала: «Ми ж дорослі люди. Що тут такого?». Ми то дорослі, але... Не знаю. Мені все одно якось незручно. Ви мене розумієте? Не знаю. (Пауза.) Наші янкі якраз, мабуть, приземляються у своєму Бостоні. Якщо на те Божа воля. (Пауза.) Ми добре їх провели. Ох і провели. (Пауза.) Усі ридали. (Пауза.) Ви ще й «Комплену» хотіли?

МЕҐ: Хотіла.

Пато розколочує «Комплен» і подає їй.

ПАТО: Ви так любите «Комплен».

МЕҐ: Не люблю.

ПАТО: Не любите?

МЕҐ: Вона мене примушує його пити, хоч я й не люблю.

ПАТО: «Комплен» дуже корисний, особливо для старих.

МЕҐ: Мабуть, і мені корисний.

ПАТО: Корисний. Це зі смаком курки?

МЕҐ: Не знаю, з яким смаком.

ПАТО (вивчає упаковку): Так, смак курки. Це найкращий смак.

Пато повертається до вівсянки.

МЕҐ (тихо): Ти робиш з грудками — який може бути смак? І без ложки.

Пато подає Меґ вівсянку й сідає за стіл.

ПАТО: Готово. (Пауза.) Пані, а що у вас з рукою? Така червона.

МЕҐ: З рукою?

ПАТО: Це у вас був опік, так?

МЕҐ: Це був опік.

ПАТО: У вашому віці з опіками треба обережно.

МЕҐ: Обережно? Ага.

Морін входить з коридору, одягнена тільки в ліфчик і в нижню спідницю, підходить до Пато.

МОРІН: Що «треба обережно»? Ми були обережні, правда, Пато?

Морін сідає Пато на коліна.

ПАТО (збентежений): Ну, Морін...

МОРІН: Достатньо обережні, бо навіщо нам діти? У цій хаті й без них є кого няньчити.

Морін довго й міцно його цілує. Меґ дивиться з огидою.

ПАТО: Ну, Морін...

МОРІН: Пато, я така тобі вдячна за чудову ніч. Її варто було чекати стільки років. Ох і варто.

ПАТО (збентежений): Добре.

МЕҐ: Ми якраз говорили про мою обпечену руку перед тим, як ти ввірвалася без одягу!

МОРІН: Та йди ти зі своєю обпеченою рукою. (До Пато.) Пато, ти повинен вкласти в мене ту свою штуку ще раз, поки не поїхав надовго. Я саме в смак увійшла.

ПАТО: Морін...

Морін цілує його й іде на кухню, не зводячи очей з Меґ.

МОРІН: Потужний цей смак. О-ох.

Пато встає та збентежено ходить по кімнаті.

ПАТО: Я, мабуть, уже піду. Мені ще треба збиратися й усе таке...

МЕҐ (показує на Морін): Це вона обпекла мені руку! Я не мовчатиму! Хай усі знають! Притисла до розжареної плити! Вилила на неї повну сковороду гарячого смальцю! А лікареві сказала, що то я сама!

Пауза.

МОРІН (оторопіло): Пато, може, ти хоч чаю вип’єш перед тим, як іти?

Пауза.

ПАТО: Хіба що швиденько.

Морін розливає чай. Меґ дивиться то на Морін то на Пато.

МЕҐ: Ти чув, що я сказала?!

МОРІН: Думаєш, Пато слухає бурмотіння дурної старої курки?

МЕҐ: Дурної старої? Га? (Піднімає ліву руку.) А це хіба не доказ?

МОРІН: Пато, підійди сюди на секунду. Прошу тебе — понюхай раковину.

МЕҐ: Раковина тут ні причому!

МОРІН: Пато, підійди.

ПАТО: Га?

Пато йде на кухню.

МОРІН: Понюхай раковину.

Пато нахиляється над раковиною, нюхає, з огидою відхиляється.

МЕҐ: Раковина тут ні причому!

МОРІН: Кажеш, ні причому? Причому, причому. Вона свідчить про характер моєї обвинувачки.

ПАТО: А що це смердить? Каналізація?

МОРІН: Ніяка не каналізація. Це вона щоранку виливає сюди сцяки, хоч я їй сімсот разів казала відносити в туалет. Ба ні!

МЕҐ: Ми про обпечену руку говорили, а не про сцяки!

МОРІН: Ще й не споліскує! Яка може бути гігієна? У неї ще й інфекція сечового міхура, тому взагалі нема ніякої гігієни. А я там картоплю мию. Пий чай, Пато.

Пато бере чай, сьорбає з огидою.

МЕҐ: Вдягнися! Ходиш по хаті напівгола! Скоро мужики в черзі стоятимуть!

МОРІН: Мені подобається ходити напівголою. Це мене заводить.

МЕҐ: Та бачу, що заводить.

МОРІН: Збуджує!

МЕҐ: І, мабуть, нагадує тобі про Діфорд-Хол[8] в Англії...

МОРІН (зло): Ану закрий свою смердючу...

МЕҐ: У твоєму одязі тебе туди не пускали, ге ж?

МОРІН: Закрий пащу, я сказала!

МЕҐ: Там можна тільки довгі нічні сорочки та застібнуті на всі ґудзики куртки...

Морін кидається до Меґ зі стиснутими кулаками. Пато хапає її за руку і стає між ними.

ПАТО: Та ну що це з вами?

МЕҐ: Діфорд-Хол! Діфорд-Хол! Діфорд-Хол!

МОРІН: Ага, Діфорд-Хол. І, мабуть...

МЕҐ: Діфорд-Хол! Діфорд-Хол!

МОРІН: І, мабуть, той горщок зі сцяками я вигадала?

МЕҐ: Та що сцяки! Хлопче, хочеш знати, що таке Діфорд-Хол?

МОРІН: Ану заткнись!

МЕҐ: Це дурдом! Дурка в Англії! Я її звідтіля виписала, пообіцявши тримати під своєю опікою. Показати документи?

Меґ човгає в коридор.

МЕҐ: Як доказ. Щоб довести, що або я стара дурна курка, або хтось у нас тут псих. Ха! Вона мені сцяки межи очі тиче. От же ж...

Мовчанка. Морін підходить до стола й сідає. Пато виливає свій чай у раковину, споліскує чашку і миє руки.

МОРІН: Це правда, що я лежала в психіатричній лікарні. Після нервового зриву. Багато років тому.

ПАТО: Подумаєш, нервовий зрив. У багатьох бувають нервові зриви.

МОРІН: Ага, у багатьох ошалілих з самотності.

ПАТО: Чого це в ошалілих? У багатьох добре освічених людей теж бувають нервові зриви. Власне кажучи, в освічених вони бувають частіше. У бідолашного Спайка Міліґана[9] ті зриви вічно. Безперервно. У мене теж періодично бувають проблеми з нервами — я не боюся це визнавати. У цьому нема нічого ганебного. Просто це означає, що ти багато про що думаєш і багато що береш близько до серця.

МОРІН: Нема нічого ганебного цілий місяць пробути в дурці? Та ну.

ПАТО: Нема нічого ганебного в тому, щоб про щось думати і про щось переживати. А «дурка» — тупе слово, і ти, Морін, це добре знаєш.

Пато підходить до стола й сідає навпроти неї.

МОРІН: Я була в Англії, коли це сталося. Влаштувалася там прибиральницею. Мені якраз двадцять п’ять минуло. Перший раз виїжджала. І єдиний раз. Моя сестра щойно вийшла заміж, друга заміж збиралася. Працювала я в Лідсі, прибирала офіси. Туалети. Нас була ціла група, тільки вони всі англійки. «Ти, занюхана ірлашка... Пика, як свиняча срака...» Це я вперше виїжджала з Коннемари. «Вертайся у свій задрипаний