Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Диво в чорному будинку, Мілан Угде 📚 - Українською

Читати книгу - "Диво в чорному будинку, Мілан Угде"

673
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диво в чорному будинку" автора Мілан Угде. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 15
Перейти на сторінку:
лещата навпіл.

МАТИ: Вони навпіл вже двадцять років.

БАТЬКО: Дворжак їх заварить.

МАТИ: Скільки разів він уже їх зварював?

БАТЬКО: Ключі.

МАТИ: Іване, привези йому нарешті той домкрат, бо я здурію.

ІВАН: Домкрат?

МАТИ: Домкрат, викрутку, головне, аби він припинив цю виставу.

ТЕТЯНА (гукає за зачиненими дверима номер чотири): Золотце.

ІВАН: Я тут, золотко. (Біжить до дверей номер чотири.) Трубний ключ. Їду за ним. (Зачиняє за собою.)

БАТЬКО: Не даси? Гаразд. (Демонстративно кладе лещата на плече.) Дідько. Донедавна були мов пір’їнка. Але ризикну. Пішки, якщо ти на цьому наполягаєш.

МАТИ: Не наполягаю. (Виймає з кишені ключі й кидає їх батькові.) Що стосується тебе, я вже ні на чому не наполягаю.

БАТЬКО: На Нітше[7]? Тоді сміливо наполягай. Це мислитель. Але складно читається. Як на мене, ти його не зрозумієш. (Піднімає лещата, виходить через двері номер чотири й зачиняє їх за собою.)

ДУШАН (заходить через двері номер два): Двері неначе до фортеці. Архітектори мали б урахувати подібну ситуацію.

МАТИ: Не відзивається?

ДУШАН: Сподіваюся, ще жива.

МАТИ: Шарко, ти вбиваєш мене, розумієш? Шарко! І що тепер?

ДУШАН: У нормальній родині викликають слюсаря.

МАТИ: Тато до нього їде. Та ж хіба ми нормальна родина?

БАТЬКО (повертається через двері номер чотири): Іванку, перешкода.

ДУШАН: Спекотно. Дуже шкода.

МАТИ: Душане, говори з татом нормально

ДУШАН: Лише після того, як він зі мною заговорить нормально.

МАТИ: Ти ж його знаєш.

ДУШАН: Гаразд. (Батькові.) Яка перешкода? Як завжди? (Вигукує.) Петю, машинка має бубу. Не заводиться. Допоможи.

БАТЬКО: Який іще Петя?

ДУШАН: Наш. Він у нас вправний. Петю! (Петі.) Ну підходь, не соромся. (Батькові.) Нівроку бахур, правда? (Петі.) Привітайся гарненько: «Привіт, діду». (Батькові.) Ну, як тобі? (Петі.) А тепер, Петю, німецькою: «Grüß Gott»[8]. (Батькові.) Оце так вимова, га?

БАТЬКО: Він уже говорить? У чотири місяці?

ДУШАН (Петі.): Петю, дідо бека. Дай йому «па-па» і додому.

МАТИ: Комедіанти. Обидва.

БАТЬКО: Що каже? Яка купа?

ДУШАН: Велика. Довоєнна. Купа цегли. Почорніла. Як у казці.

БАТЬКО: Що каже?

ДУШАН: Петя? Не розуміє, що тут діється.

БАТЬКО: Значить так, Петю. Деякі люди закручують водопровідні крани зі силою. Домовленості, прохання, щоб цього не робили — усе намарно. Фатальна. Знаєш це: femme fatale. Фатальна жінка. За місяць, за п’ять тижнів знищити прокладки. Щоб їх замінити, я мушу вимкнути воду. В підвалі є засувка на весь будинок. Болт на двадцять два. Диви, тямучий. Усе розуміє.

ДУШАН: Усі розуміють. Привід для недільного терору.

БАТЬКО: Що каже? Ти мені, Іванку, не допоможеш?

ВІТЬКА (виходить із дверей номер два): Допоможе, татку. Підштовхне вас. Гайда, Душане.

ДУШАН: Це якась дурня.

БАТЬКО: Це дрібниця.

ДУШАН: Я з себе блазня не корчитиму.

ВІТЬКА: І знов паштет для канарка.

ДУШАН: Ну добре. Добре. Корчитиму. (Виходить через двері номер чотири.)

БАТЬКО (виходить через двері номер чотири): До речі, мені поснідати в шинку? (Зачиняє за собою.)

МАТИ: Ніяк не помириться.

ВІТЬКА: Душан? Хіба дивом. Сподіваюся, тато про шинок пожартував.

МАТИ: І думати нічого. Вони перепалюють жир і надмірно все приправляють спеціями.

ВІТЬКА: Тоді я приготую.

МАТИ: Сніданок? Цього разу залиш це мені.

ВІТЬКА: Зроблю це залюбки.

МАТИ: Чому ми вдвох ніколи раніше не розмовляли? Пригадую, як ти прийшла до нас уперше: закохана й щаслива. Чому все змінилося?

ВІТЬКА: Ви думали, що я налаштовую Душана проти вас.

МАТИ: А хіба так не було? Він усе робить, зазираючи тобі в очі.

ВІТЬКА: Проте бачить погано. А те, що найважливіше, не бачить зовсім. (Прислухається.) Шарка! Відчинила.

МАТИ: Нічого не чую. Каже щось?

ВІТЬКА: Плаче.

МАТИ: Шарко, май розум. Якщо не припиниш, сама знаєш, де закінчиш. (Через двері номер два чути, як клацнув замок.) Що це було?

ВІТЬКА: Вона знов зачинилася.

МАТИ: Господи Боже.

ВІТЬКА: Матусю, я її приведу. Але попрошу вас про дещо.

МАТИ: Знаю. Щоб я мовчала.

ВІТЬКА виходить через двері номер два і зачиняє за собою.

МАТИ: Ой Боже, Боже мій.

ТЕТЯНА (заходить через двері номер чотири і зачиняє їх): Добрий день, матусю. Сподіваюся, йому там нічого не загрожує.

МАТИ: Петі? Не переймайся. Душан з Іваном також там постійно спали.

ТЕТЯНА: Лежить наче Мауглі.

МАТИ: У наших джунглях. Електрична косарка до нічого, а від бензинової тато відмовляється. Мовляв, продукти згоряння канцерогенні. З ним уже все гаразд?

ТЕТЯНА: Із Петьою? Усе чудово. Звалився. А я наче той персонаж із казки: з тваринки знов на годину перетворилася на людину.

МАТИ: Я би також, Танічко, залюбки звалилася й уже не прокидалася б.

ТЕТЯНА: Через Шарку? А знаєте, що їй потрібно? Когось собі знайти.

МАТИ: Та яке там. Вона фанатично доброчесна.

ТЕТЯНА: Ви ж її в цьому підтримуєте. Я Павелові наставила б роги наступного після весілля дня.

МАТИ: Ти його мало знаєш. Він був іншим. Кохав її.

ТЕТЯНА: І що про це свідчило? Приносив їй квіти? Чи солодощі?

МАТИ: Маєш рацію. Знаків уваги він не виявляв.

ТЕТЯНА: А коли він її востаннє цілував? На вашому місці я тішилася б, що пішов геть.

МАТИ: Але ж вона тепер до смерті буде самотня.

ТЕТЯНА: Пустіть її поміж люди. Там вона і знайде того справжнього.

МАТИ: У п’ятдесят? Танічко, дива не буває.

ТЕТЯНА: Моя бабуся втретє вийшла заміж в шістдесят три. Причому з любові. Але ви не маєте її контролювати. «Як це, Шарінко, що тебе опівночі не було вдома?» Або: «Він був у тебе всю ніч?». Дозвольте їй жити.

МАТИ: Передусім, у неї ще є Маркетка.

ТЕТЯНА: Чотирнадцятирічна панянка. Вона буде щаслива, позбувшись надмірної опіки. А якщо мама отримуватиме задоволення від життя, то й спілкування з Маркеткою стане для неї цікавішим.

ДУШАН (заходить через двері номер чотири, зачиняє їх за собою): Вітаю тебе, красуне братова.

ТЕТЯНА: І я тебе, великий дівере.

МАТИ: Поїхав?

ДУШАН: Можна й так сказати.

МАТИ: Я сподівалася, що ти поїдеш із ним.

ДУШАН: Прогнав мене.

МАТИ: А ти й радий старатися. Нічого не кажи, знаю тебе. Не підеш йому назустріч ані на крок.

ДУШАН: Так, ваша честь. Я — батьковбивця.

ТЕТЯНА: Кому я маю завдячувати таке звертання?

ДУШАН: Сама собі. Маєш дивовижний вигляд.

ТЕТЯНА: Якщо ти вже такий милостивий — може мені дещо поясниш?

ДУШАН: Залежить що.

ТЕТЯНА: Сам знаєш.

ДУШАН: Вибраний розділ з історії сім’ї Помпе? Який саме бажаєш?

МАТИ: Я не слухатиму цього. (Виходить через двері номер чотири, зачиняє їх.)

ТЕТЯНА: Що поганого тобі зробив Іван?

1 ... 5 6 7 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво в чорному будинку, Мілан Угде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво в чорному будинку, Мілан Угде"