Читати книгу - "Том на фермі, Мішель Марк Бушар"

ФРАНСІС: Амінь, мамцю. Амінь.

АҐАТА, до Франсіса: Тобі треба повести його в село. Показати йому місцину. Зайти в таверну.

ТОМ, розглядає свої зап’ястки: Він буде тримати мені пляшку, а коли мені припече, то потримає мій член?

АҐАТА: А потім ти покажеш йому кипарисову дорогу. Якось мої два хлопчики мені її показали. Ми їхали сто шістдесят. Жовті верхівки просто зливались в одну лінію, так швидко ми їхали.

ФРАНСІС: Тобі це сподобалось, еге ж?

АҐАТА: Жах усього мого життя!

ФРАНСІС: Йди одягнися. І якщо будеш гарним хлопчиком, ми поїдемо сто сімдесят.

АҐАТА: Дай Тому доїсти.

ФРАНСІС: Чув, ти роздивляєшся в дзеркалі власну дупу?

АҐАТА: Франсісе!

ФРАНСІС: «Фіфочка»! Думаю, зватиму тебе «фіфочка»! (Том кидається на нього без попередження. Він б’є його ногою під ребра. Франсіс витримує удар, йому боляче. Та він насолоджується реакцією). О! Це по-чоловічому! (Він у свою чергу хапає Тома. Він придушує йому шию згином руки).

АҐАТА: Хлопчики! Тільки не в кухні!

ФРАНСІС: О! Це по-чоловічому! «Фіфочка»!

АҐАТА: Бийтеся, але надворі!

Неочікувано Том опиняється зверху.

ФРАНСІС: Глянь, який він гарний, коли сердиться!

Починають битися насправді.

ТОМ: Ти тяг мене зв’язаним, пузом до землі, цілих два кілометри! Вибачайся! Вибачайся! (Том кусає його за шию).

ФРАНСІС: Він вкусив мене. Він вкусив мене, гадський виблядок!

АҐАТА: Хто?

ФРАНСІС, розуміє, що сказав: То так кажуть. Так кажуть. Він вкусив мене!

ТОМ: Білі зуби на фіолетовій плоті!

ФРАНСІС: Мам, ти бачила?

АҐАТА: Я не розмовляю з хлопчиками, які лаються. (Агата дає миску супу Тому). Ось, я розморозила трохи перлового супу.

ТОМ: Тут їдять перловий суп.

АҐАТА: З беконом.

ТОМ: З беконом. Відпад.

АҐАТА: Франсісе, допоможи йому поїсти.

ФРАНСІС: Нізащо.

АҐАТА: Ти ж бачиш, що він не може тримати ложку. (Аґата бере миску і годує Тома з ложки. Коротка німа сцена.) Розкажи мені ще про неї.

ТОМ, роздратовано: Жінка в чорному корсажі. Жінка, яка розгойдується в пташиній клітці. Жінка, розпластана на плоту. Пишногруда жінка з гонщиками. У мене в голові лише рекламні картинки.

АҐАТА: З нею легко?

ТОМ: З ним будь-хто став би легким.

АҐАТА, схвильовано: Ти чув, Франсісе?

ФРАНСІС: Жодного слова не пропустив.

ТОМ: Він був бруталом, який вмів говорити віршами.

АҐАТА: «Бруталом, який вмів говорити віршами!» Ти повинен говорити, як Том.

ФРАНСІС: Не впевнений.

АҐАТА: Жінкам подобаються чоловіки, які вміють гарно говорити.

ФРАНСІС: Так видається, що вона — велика любителька макаронів.

ТОМ, приголомшено: Равіолі, торталіні, спаґетті, лазанья. Хочеш іще? І багато соусу, дурню.

АҐАТА, до Тома: А ти?

ТОМ: Я? Я теж люблю макарони. Щось я заплу­тався.

АҐАТА: Є ж хтось у твоєму житті? Ти ніколи нічого не розповідаєш про себе.

ТОМ: Тут? Там? Я — ніщо. Що про себе? Я не знаю, що розказати про себе.

ФРАНСІС, насмішкувато до Тома: «Я нічого не знаю. Що, я? Я? Ніщо! Ніщо! Я!» Тобі й досі хочеться, щоб я балакав, як він?

ТОМ: «Знімай футболку! Ні! Повільніше! Спускай свої труси вниз по ногах. Повільно! Ні, ще повільніше. А тепер майку! Через голову. Покажи пахви. Вище руки».

АҐАТА: Про що це він?

ФРАНСІС: А я звідки знаю!

ТОМ: «Поклади долоню на живіт. Пести живіт».

АҐАТА: У мене навіть адреси його не було, а йому він розказував такі інтимні подробиці?

ТОМ: «Лягай на ліжко».

АҐАТА, почувається незручно: Аж занадто деталей, не здається?!

ТОМ: Лижи мій член.

ФРАНСІС, намагається розрядити напруження: Отака от свинюка! Еге ж, Томе? Отака от свинюка.

АҐАТА, сміється, щоб приховати незручність: Ага, отака от свинюка!

Сміються всі втрьох.

ТОМ: Справжня свинюка!

АҐАТА: Свинюка!

ФРАНСІС: Ще й яка!

Франсіс і Аґата нестримно сміються.

ТОМ, вибухає: Чому я не вийду надвір? Чому кажу: «Привіт, Джеффе! Бувай, Джеффе!» Чому не кажу: «Допоможи, Джеффе! Забери мене звідси, Джеффе»? Щодо неї, чому я не кажу їй: «Я кохав твого сина і твій син кохав мене!»

АҐАТА: Добре так посміятися.

ФРАНСІС: Ти йдеш кататися на машині?

АҐАТА: На добраніч, Франсісе.

ФРАНСІС: На добраніч, мамцю.

АҐАТА, обіймає Тома: На добраніч, мій хлопчику.

ТОМ: Добраніч.

АҐАТА: Франсісе, підсмаж йому стейк.

ФРАНСІС: Так. З кров’ю.

Аґата виходить. Франсіс підходить до дошки для прасування, бере праску і продовжує прасувати білизну.

ФРАНСІС, похмуро: Якщо я не закінчу те, що вона почала, у неї буде забагато роботи. Їй треба все більше і більше допомагати. Ти приносиш їй радість.

ТОМ: Не думаю.

ФРАНСІС: Я давно вже не чув, щоб вона так сміялася. (Пауза). Ти сказав лікарю, що це я тобі заподіяв таке?

ТОМ: Я йому сказав, що приїхав з тобою. Все.

ФРАНСІС: Тому він у тебе нічого і не питав.

ТОМ: Він сказав передати вам його співчуття.

ФРАНСІС: Це була погана ідея — їхати до місцевого лікаря. Треба було повезти тебе в інше село.

ТОМ: Чому? Просто тому, що «інше село» існує?

ФРАНСІС: А ти не питав себе, чому в тридцять років я ще живу сам зі своєю матір’ю? В мене є все, щоб зробити жінку щасливою; гарна ферма, і сам я гарно виглядаю. (Пауза). Я знаю, що ти вважаєш мене привабливим.

ТОМ, в сум’ятті: Скажу так — отримаю стусана. Скажу ні — теж отримаю стусана.

ФРАНСІС: Мій брат ніколи не розповідав тобі історію про хлопчака з таверни?

ТОМ: Про якого хлопчака?

ФРАНСІС: Хлопчака, якого я порвав. Порвав! Так всі кажуть. І так я й зробив. Мене не судили. Все зам’яли за допомогою грошей і мовчання. Мені було шістнадцять. А йому чотирнадцять. На ньому були білі джинси і зелена футболка. Я запхнув обидві руки йому до рота і розтягував. Розтягував, поки не порвав. Ніхто не казав «побив». Казали «травмував». Казали «порвав»! Моя мати ридала. А батько мовчав. І не було суду, що найгірше. В селі ще й сьогодні про це пліткують. Нова пригода. Щодня. В усіх кутках! А хлопчак, у нього новий ніс. Нові губи. Він поїхав звідси. Не хотів бути порваним монстром з фальшивим носом. Я наводжу жах на всіх дівчат в околиці. Скажи, яка мати дозволить своїй доньці зустрічатись