Читати книгу - "Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти, Дарка Озерна"

Що ми можемо зробити для себе, щоб не дати поганій спадковості вкоротити нам віку? Наприклад, можна діяти, як у бізнесі, тобто тверезо оцінити свої загрози, недоліки, можливості та переваги і визначитися, що ж робити з власним життям, аби завжди бути активними і при розумі. Є такий економічний термін SWOT-аналіз (S – strengthes, тобто сильні сторони; W — weaknesses, слабкі сторони; O — opportunities, можливості; T — threats, загрози). Ми ще його використовуватимемо, бо він зручний.

Припустімо, ваші батько і вуйко пили горілку, а якщо не пили, то важко гарували, і рано померли. «Хресний Зураб працював на розливі. Гени алкоголіка міцні і невразливі». Мама сильно те переживала, на старості втратила розум, багато балакала, в магазин саму її не відпускали, бо загубиться. А ви так не хочете. Однак у вас багато роботи, тому немає коли вникати в «цей ваш ЗСЖ»: тренуватися, салати нарізати і навіть спати. Але у вас висока зарплата, значна сила волі, є вміння делегувати справи та все гаразд із логікою.

Ваші ризики: спадковий алкоголізм і так званий зовнішній хаос у дитинстві.

Ваші слабкі сторони: раціон, брак руху і сну.

Сильні сторони: розум і усвідомлення своїх цілей та ризиків, здатність відмовитися від алкоголю.

Можливості: купувати готову здорову їжу, отримати консультацію щодо піклування про здоров’я чи навіть зменшити власне навантаження.

З хорошими генами і при грошах довго жити кожен дурень зможе. А ви спробуйте без них. Власне, це більшість із нас і намагається зробити [10].

Не полишаємо тему дурості.

(За рибу) гроші. Є такий вислів: «Дурні, бо бідні, й бідні, бо дурні». Я би сказала інакше: «Хворі, бо бідні, й бідні, бо хворі». Забезпечені люди хворіють менше та живуть довше (ви теж не здивовані?..). Гроші так чи так впливають на головні показники якості життя, серед яких: швидкість руху, твердість постави, фізична активність, зір, робота легень, концентрація фібриногену в крові[6], когнітивна функція (пам’ять, прийняття рішень, швидкість думок), емоційний добробут (відсутність симптомів депресії, задоволеність життям) та соціальне життя [11]. Це не магічний реалізм, а зв’язок між добробутом, способом життя і виробничими ризиками, життєвими гризотами та їх наслідками — здоров’ям. Коли ми хворіємо, або переживаємо психічний розлад, або не можемо впоратися зі стресом, то не спроможні заробляти на життя. Принаймні стільки, скільки треба. Замкнене коло, яке слід якомога скоріше розірвати. Як то кажуть, краще бути заможними і здоровими, ніж бідними та хворими.

Прикро нагадувати, ми ще й живемо в досить бідній країні, чиї порядки сприяють економічному зростанню так само, як жуйка тамує голод. А ще Україна восьмий рік захищає себе на війні з Росією. До того ж у нашій країні Пенсійний фонд поповнюється коштом сьогоденних платників податків, а не сформований із грошей, які кожен із нас за життя заробив, а фонд дбайливо вклав і примножив. Платників податків, себто працівників середнього віку, нині мало, а буде ще менше. Тому одночасно з виходом на пенсію зіпсоване важким середнім віком здоров’я українців і українок отримує ще один удар — бідність.

От і маємо, що гроші вирішують багато проблем, але не завжди нам під силу вплинути на прибутки чи витрати, особливо коли йдеться про пенсійний вік. Треба б дати надію і сказати, що робити з таким ризиком, як бідність. «Забрати в багатих і поділити на всіх» — не варіант, нагадаю з профілактичною метою. Соціалізм не працює [12]. Це не моя вигадка, бо ж раптом вас обурить догматичність людини без економічної освіти.

Статків першого десятка українських багатіїв вистачить на виплату по близько 500 доларів на громадянина, а далі — та сама скрута. Наразі єдиним засобом з подолання бідності й нерівності у світі є створення правової держави та сприятливого клімату для бізнесу, а отже — для сплати податків і виплати зарплат. Традиційне на наших теренах збільшення соціальних виплат і субсидій ціною друку грошей під вибори сприятиме хіба інфляції і тому, що люди, які працюють, не бажатимуть у цій країні сплачувати податки й уникатимуть цього завдяки міграції чи виходу «в тінь». Тим часом при владі залишатимуться популісти, а громадяни й далі злидарюватимуть. І житимуть погано, хоча і мало. Все впливає на все. О, як загнула?.. Даруйте, писати цілу книгу про користь рослинного раціону і гантелей, не згадуючи про системні причини наших бід, якось несерйозно [13].

Якщо гроші обмежені, варто тричі подумати, на що їх витрачати. Спостереження за вибором інших у супермаркетах і аптеках наводить на думку, що часто люди взагалі не замислю­ю­ться, на що витрачати кревно зароблене. В англійській мові є слово pennywise, і це не скнара. Це той, хто кожну копійчину інвестує обґрунтовано. Нам теж так треба навчитися — наприклад, спланувати здоровий раціон, який був би цілком співмірним з бюджетом, чи розібратися з лікуванням, щоб робити це ефективно.

Навіть (чи тим паче) за умов бідності можна спрямувати зусилля на поліпшення якості життя. Я впевнена, що народ, який вигадав компот із патисонів та гриби з баклажанів у 1990-ті[7], може проводити майстер-­класи з гнучкості й здатності викручуватися, з мистецтва перетворювати зраду на перемогу. Брак грошей не таке вже й жахіття, якщо інші ресурси працюють на повну. Люди довкола — це ресурс. Спільна праця чи дозвілля — також ресурс. Сон, природа, балкон, город, громада — ресурси, якими не варто гребувати.

Уявила, як когось обурили ці рядки: «Вона закликає нас працювати на городі!.. Нормальна людина скаже, що треба виборсуватися з бідності й долати перешкоди у власній голові, а не сіяти помідори та співати хором!» Та робіть що завгодно, аби тільки віднаходити сили та нейромедіатори для початку демонтажу цих перешкод у голові.

Стрес. Коли нам ставлять прикрий діагноз, це лякає і змушує шукати причину, чому так сталося. Бажано якусь зовнішню, щоб позбутися або відчуття провини за власні дії, які призвели до хвороби, або щоб не усвідомлювати випадковості хвороби, яка взагалі жахає фаталізмом. Зазвичай у цьому разі нам на допомогу приходить стрес. Стрес!.. От що постійно на нас діє, й точно шкодить здоров’ю. І це правда. Та все складніше, ніж лінійний зв’язок непозбувної бентеги буття і лікарняної койки.

Рівень стресу — явище відносне. Для когось публічний вис­туп не стрес, а виклик чи навіть розвага, а для когось — причина втрати сну й апетиту. Інтенсивність стресу в житті