Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Мисливці за головами 📚 - Українською

Читати книгу - "Мисливці за головами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мисливці за головами" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 62
Перейти на сторінку:
дурепа? У числовому ряду з п’яти послідовних чисел одне з непарних обов’язково буде кратне трьом. І що далі?

— Далі?

— Ну, далі, в чому логічна задача?

Вона зробила великий ковток пива з келиха і подивилася на мене з неприхованою нетерплячою цікавістю. У «Майкрософт» кандидатам дається три хвилини на те, щоб дати пояснення, яке вона дала за три секунди. У середньому цю задачу розв’язували п’ятеро зі ста. І я думаю, що я закохався у неї саме через це. Пам’ятаю, принаймні, що я написав тоді на серветці: ПРИЙНЯТИ.

І я знав тоді, що можу закохати її у себе, тільки доки ми сидимо, і що варто мені піднятися, як чари буде зруйновано. Тож я продовжував говорити. Ще говорити. Говорячи, я виростав до метра вісімдесяти п’яти. Говорити я вмію. Та вона перервала мене, щойно я розійшовся.

— А ти любиш футбол?

— А… а ти? — розгубився я.

— Завтра «Куїнз Парк Рейнджерз» грають проти «Арсеналу» в Кубку Ліги. Тобі цікаво?

— Ще б пак, — відповів я. Маючи на увазі, що мені цікава Діана — до футболу я цілком байдужий.

У шарфі у темно-синю смужку вона кричала до хрипоти в лондонському осінньому тумані на Лофтус-роуд, поки її маленьку нікчемну команду «Куїнз Парк Рейнджерз» ганяв як хотів великий дядько «Арсенал». Я не міг відвести погляду від її страдницького обличчя і з усієї гри зрозумів тільки те, що у «Арсеналу» шикарна форма, біла з червоним, а у «Рейнджерз» — біла у синю смужку, від чого здавалося, що полем бігають карамельки.

Під час перерви я спитав, чому вона не вибрала сильну команду на зразок «Арсеналу», яка мала б усі шанси на перемогу, замість цих комічних статистів, «Рейнджерз».

— Тому, що я їм потрібна, — відповіла вона. Цілком серйозно. Я їм потрібна. Тепер я розумію мудрість слів, яку тоді не вловив. І, гортанно розсміявшись, вона спорожнила пластиковий келих пива. — Вони як безпомічне маля. Подивись на них. Вони такі лапочки.

— І в повзунках, — сказав я. — «Пустіть до мене малих цих…» Це що, твій девіз?

— Гм, — відповіла вона, схилила голову набік і глянула на мене, широко посміхнувшись. — Певно, що так.

І ми обоє засміялися. Легко й невимушено.

Результатів матчу я не пам’ятаю. Хоча ні, пам’ятаю: поцілунок біля суворого цегляного пансіонату для дівчат «Шепердз-Буш». І самотня безсонна ніч з божевільними й виразними фантазіями. За десять днів я побачив її обличчя у хиткому світлі стеаринової свічки, вставленої у винну пляшку на її нічному столику. Ми тоді вперше кохалися, очі у неї були заплющені, жилка на лобі напнулася, на обличчі були чи то злість, чи то біль, поки її стегна шалено билися об мої. Таке саме страдницьке обличчя, як і тоді, коли її «Рейнджерз» вилетіли з Кубка Ліги. Потім вона сказала, що любить моє волосся. Пізніше це стане рефреном мого життя, але тоді я почув це вперше.

Минуло півроку, перш ніж я зізнався їй, що якщо мій тато працює в посольстві, це не обов’язково означає, що він дипломат.

— Шофер, — повторила вона, притягнула до себе мою голову і поцілувала. — Отже, він зможе привезти нас із церкви на посольському лімузині?

Я не відповів, але наступної весни ми обвінчалися, з розкошами, але без помпи, у соборі Святого Патріка у Хаммерсміті. Відсутність помпи виражалася в тому, що я вмовив Діану на весілля без друзів і родичів. Без батька. Тільки ми, чисті та невинні. А розкішною була сама Діана, вона блищала, як два сонця і місяць на додачу. До речі, і «Рейнджерз» того дня виграли, тож таксі пробиралося до її однокімнатної квартирки в «Шепердз-Буш» крізь натовп їхніх уболівальників з карамельними прапорами і прапорцями. Ми жили самі для себе. І тільки коли ми нарешті повернулися в Осло, вона завела мову про дітей.

Я поглянув на годинника. Уве мав уже прийти. Поглянувши у дзеркало, я зустрівся поглядом з однією з блондинок. Погляди зачепилися достатньо надовго, щоб це можна було при бажанні зрозуміти неправильно. Красуня з порносайта, якісна робота пластичного хірурга. Та у мене бажання не було. І мій погляд ковзнув далі. Саме з цього почалася моя перша ганебна пригода — з надто довгого погляду. Перший акт мав місце в галереї. Другий — тут, у «Суші & Кава». Третій — у маленькій квартирці на Ейлерт-Сундс-гате. Але Лотте — це закритий розділ, і такого більше ніколи, ніколи більше не станеться. Мій погляд продовжував далі ковзати залом і зупинився.

Уве сидів за столиком, якраз навпроти входу. І робив вигляд, що читає «Дагенс нерінгслів».[2] Що вже само по собі чудасія. Мало сказати, що Уве Чикерюд зовсім не цікавився курсами акцій і більшою частиною того, що відбувається у так званому суспільстві, — він і читав не без зусиль. І писав. Досі пам’ятаю його заяву про прийом на роботу начальником охоронного агентства — з такою кількістю орфографічних помилок, що я повеселився від душі.

Я зістрибнув з високого табурета і попрямував до його столика. Він сидів, склавши «Дагенс нерінгслів», і я вказав головою на газету. Він посміхнувся, показуючи, що її можна взяти. Я мовчки забрав її і повернувся на своє місце за барною стійкою.

Наступної хвилини я почув, як грюкнули вхідні двері, і, глянувши у дзеркало, побачив, що Уве Чикерюд уже пішов. Я погортав газету до сторінок з курсами акцій, обережно накрив рукою ключ, що там лежав, і опустив його у кишеню піджака.

Коли я повернувся в офіс, на мобільному мене очікувало шість есемесок. Я зітер п’ять з них, не читаючи, і відкрив шосту, від Діани:

Нагадую, сьогодні ввечері вернісаж, ти мій талісман.

Вона вставила смайлик у сонячних окулярах, один з приколів телефону від «Прада», який я подарував їй на тридцятидворіччя минулого літа. «Якраз про нього я і мріяла!» — скрикнула вона, розірвавши подарунковий папір. Але ми обоє знали, про що вона мріяла більше за все. І чого я так і не дав їй. Але тим не менш вона збрехала і поцілувала мене. Чи можна хотіти більшого від жінки?

3. На вернісажі

Метр шістдесят вісім. Немає потреби ходити до ідіота-психолога, щоб зрозуміти: це вимагає компенсації, маленький зріст потребує великих справ. Ми знаємо, що неймовірну кількість найзначніших витворів людства створено коротунами. Ми підкорили імперії, породили найгеніальніші ідеї, зафільмували найпрекрасніших жінок — коротше кажучи, ми завжди обираємо туфлі на високій платформі. Окремі недоумки,

1 ... 5 6 7 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мисливці за головами», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Мисливці за головами» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Мисливці за головами"