Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

- Слава, я вчора не дуже добре почувалася після перельоту та майже весь день проспала в номері, - кажу машинально, не в силах відірвати погляд від Дроздова, який весело роздивляється мої тимчасові апартаменти, - Мені потрібно йти. Я тобі пізніше передзвоню, гаразд?

- Гаразд, тільки не забудь. Я буду чекати.

- Добре, - згадую про свої побоювання, - У тебе все нормально?

Деякий час у слухавці повисає напружена пауза.

- Так, - нарешті каже Слава, - Ти пам'ятаєш про нашу розмову?

- Так, Славо. Тобі нема про що хвилюватися, - скидаю виклик.

На моє останнє зауваження Дроздов видає веселий смішок та зосереджує на мені свій погляд. Він не намагається зайти в кімнату. Недбало привалюється плечем до отвору входу, схрестивши руки на грудях.

- Ти завжди така? - розслаблено підбиває.

- Яка? - нервово ковтаю.

- Така, що приносить хаос скрізь, де з'являєшся, - це було сказано не з образи та так чарівно, що я гублюся.

- Марат, вийди, будь ласка. Мені потрібно зібратися, - прошу ненадовго залишити мене одну, щоб повернути собі самовладання.

- Добре, - але йти він не поспішає та спокійно продовжує, - Ми не поїдемо на заплановану вчора зустріч.

- Чому? Вона переноситься? - дивуюся я.

- Ні.

- Ти ж сам казав, що вона дуже важлива.

- Все просто! Угода виявилася вигіднішою для мого партнера, що не відбувся, ніж для мене, - незворушна та холодна відповідь не впливає на вираз очей, звернених на мене.

У їхній глибині я бачу ніжність. 

- Це я винна, - не можу не сказати.

Знаю, що нерозумно переживати з такого нікчемного, на тлі вчорашньої підстави, приводу. Але по-іншому не можу. Тягар вчинків тисне на мене. Мені потрібно залишитися самій, щоб повернути впевненість у власній правоті.

- Ні! - повільно підходить до мене та лагідно гладить кісточками пальців по щоці, - Літак буде готовий до вильоту тільки завтра о десятій ранку. Я не хочу нічого змінювати. Хочу цей час провести з тобою. Все буде так, як захочеш ти.