Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ВІн ще щось казав, замість того, щоб робити те, для чого прийшов - красти інструкції з моєї нещасної голови. Вона вже розеолювалася від його повчань.
- ...А ти залишишся тут, як дурень з помитою шиєю - в очікування пари, про яку вона тобі щось набрехала. Згадай - там була шкіра. Може вона твою пару вбила, натягла на себе її шкіру й прикинулася нею. Ти недосвідчений. Міг попастися, хіба ні?
- Ні. Я відчув свою пару. І навіть бачив. Ти ж розумієш, як це? Тут неможливо помилитися.
Фон поважно кивнув. Хоча я знав, що він все одно сумнівається. Не в тому, що можна відчути пару, а в тому, що дракона не можна надурити. Хоч йому самому це ні разу не вдалося. Просто він упертий осел, хоч і вовк. Або привид.
- Так от. Я не просто її відчув. - твердо підвів риску під обговоренням. - Я знаю. І не питай, бо це довго пояснювати. І ти знай, що через два дні - дедлайн. Якщо я не поцілую свою пару, тобто не завершу ритуал, вона перетвориться на звичайну жабку. Уявляєш?
- Не хочу тебе лякати, але ти точно щось плутаєш. Завершується ритуал зовсім не поцілунками. А до того ще треба вкусити свою пару. Повір істоті з досвідом. - зверхньо процідив Фон.
- Як з’їду з котушок, то повірю. Я вкушу жабку, що вільно розміститься у тебе не нігті? Або зроблю з нею оте, на що ти натякаєш? Залиш свої брудні фантазії для бульварних романів. У драконів все інакше. І в жаб. Ясно тобі? У них навіть зубів нема, чим вони кусатимуть, га?
Фон недовірливо покрутив головою і поліз ритися у моїх спогадах.
- Що просто кинути об стінку? - вражено спитав.
- Не просто. А щоб при цьому не пошкодити пару, але дати поштовх до перетворення й ініціації.
- Не кажи такого проти ночі. Я уявив, що кидаю Руженою об стінку. Ти уявляєш, що вона зі мною за це зробить?
- Життя бентежне, Фон. А що вона зробила, коли ти її вкусив? - невинно цікавлюся.
- Не твоє діло. То дуже особисте - відскочив від мене Фон, наче я теж міг читати думки.
Але ж я не міг. А от думати з кожною хвилиною ставало все легше. То, мабуть, моя пара все швидше наближалася до замку.
- От тільки без ліричних відступів, Фон. Тобі треба вкрасти з закритої комірчини моєї секретарки золото.
Фон радісно потер руки.
- Тільки у мене нема ключа і я не знаю, де він може бути. - Фон подивився на мене, як няня на педагогічно запущеного малюка й махнув рукою. - А потім непомітно насипати те золото в скарбницю прем’єра. І якось примудритися дати йому в руку хоч одну монетку. Тоді угода буде завершена. І все стане на місце.
- Віддавати крадене - то зашквар - скривився Фон і очі його запалали червоним від розчарування. - І ти забув, що це ще далеко не все. Ти розказав про одну частину того, що трапилося. А як бути з іншою? Тебе обвинуватили. І дуже серйозно. Не знаю, що ти там кому обіцяв з тих панн, і які у них докази. Але ти справді зірвав угоду з Валеріаном і намагався пересувати кордони.
- Не відволікайся на дрібниці. Ти зможеш вкрасти й перенести так, як я сказав?
- То для крадія мого рівня - дитячі ігри в пісочнику. Крім одного пункту. Не знаю, як той міністр спить. А от коли не спить, він ходить завжди в рукавичках. Саме для того, щоб не взяти ненароком хабаря. Думаєш, ти один такий вумний?
- І що ж робити?
- Тебе не питали. Щоб ти в цьому понімав? Не заважай, то я просто вголос думаю. Як ти вважаєш, після ремонту залишилося ще хоч трохи побілки?
- А я думав, що це у мене з головою стає все гірше. Фон, подивись мені в очі і читай думки уважно. Тобі треба вкрасти золото із замкненої скрині, що стоїть в замкненому приміщенні. Повз яке день і ніч швендяє купа народу. А потім перенести золото в скарбницю королівства пана Прем’єра. У скарбницю, яка дуже гарно охороняється. До чого тут білила?
- Я в твою стратегію ліз коли-небудь?
- Ти минулого тижня на заняттях…
- Я фігурально, Змію. То така фігура мовлення, поетичний троп. Риторичне питання. На нього не треба відповідати.
- Коротше, ти ліз у моюстратегію. - вказав я на очевидну брехню.
- Ну а ти не лізь у мою. Так буде краще для всіх. У білилах вся сила. І вся складність. Бо принцові красти у підданих не можна. То зашквар. А взяти своє - ні, своє брати можна. Ремонт робила Ружена. Вона моя дружина. У нас спільна власність, все таке. І якщо білила залишились - наше щастя. Якщо ні - все пропало.
- Нічосі.
- Та отож. - сказав фон. - Тримайся тут. Дави в собі агресію. Якщо ти тут щось спалиш, Ружена розсердиться.І мені влетить. Бо вона милостива королева. І зриває зло виключно на мені, бо піддані можуть не зрозуміти, якщо вона на них наїде через поганий настрій.
- Сіменйне життя дуже загадкова штука, як виявляється, Фон. Але ти не стій стовпом. То твої труднощі. Іди за білилами, раз від них все залежить. а не від тебе і мого плану.
Фон знову замахав руками перед обличчям.
- Що це кусається? Комарів розвелося, наче на болоті. Треба потравити.
- Я тобі потравлю. Комарами харчуються жабки. Ще отруїш мою пару. Знаєш, що я тоді з тобою зроблю?
- Ой, уже слова не скажи. Але ж воно жалить, як бджола.
- Бро, то не комарі. То уявний друг адептки Тян. Наскільки я пам’ятаю, він в курсі, де знаходиться все у цьому замку, а може й взагалі у цьому світі.
- Ого. Та вона серйозно підійшла до справи. Відчуваю, конкурентка росте. Та ми ще подивимося, як вона мене переплюне. І що з того, що це не комарі, а її знаряддя для розвідки того, що можна потирити?
- А те, що він знає, де тут є білила, які тобі, як ненормальному перфекціоністові, нащось потрібні. Іди за ним. Точніше, він тобі вкаже напрям укусами.
Фон заздрісно прицмокнув язиком, а потім розчаровано.
Невже не зміг вкрасти те осоружне створіння? Це його перша в житті невдача у крадійському фахові, наскільки я знаю.
Принц сумно зітхнув, і нарешті вони з Чмонею пішли. Фон час від часу вимагав не кусатись, а пальцем показати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.