Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Нас оточило важке гнітюче мовчання. Мені захотілося замружитися і втекти. Зупиняла лише милиця. І гостре бажання взяти свої слова назад…

Загір не ворушився. Я ризикнула підвести голову, але ледве зіткнулася з поглядом блакитних очей, пошкодувала про це. Зірки, що відбивалися в райдужках, майже зникли. З ними став тьмянішим і сам колір очей, змінившись на сіро-синій.

- І я нічого не можу зробити, щоб ви змінили рішення? – спокійно уточнив Загір.

Не витримавши його погляду, я знову опустила голову і похитала нею з боку на бік. Тієї ж миті відчула як Страж розвернувся і впав на землю. Золота змійка ковзнула до демона, а мені стало несподівано холодно, ніби з мене зірвали теплий плащ і залишили на холодному вітрі. Обійнявши себе рукою поперек живота, я зробила ще один крок назад:

- Дякую вам за те, що допомогли мені з роботою, містер ат Руа. Прощавайте.

Демон не відповів. Він так само стояв на місці та дивився на мене. Я більше не ризикнула піднімати голову і дивитись на нього. Боялася, що передумаю. Візьму слова назад і попрошу влаштувати мене до тієї академії. Куди завгодно, аби залишитися поряд із цим галантним демоном.

Думала, що він нічого не скаже, але встигла зробити лише кілька кроків, як у спину полетіло тихе:

- До нових зустрічей.