Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

— Мені треба... для Міллі, Коли зі мною щось станеться...

— У наш час ніхто не вірить у довголіття, то нащо ж так хвилюватись?

— Усі тутешні заворушення погано впливають на торгівлю. На біса людям пилосос, коли майже не буває струму?

— Можу позичити вам трохи грошей, містере Уормолд.

— Та що ви! Мова зовсім не про те. Мене турбує не сьогодні й навіть не завтра, а майбутнє.

— Тоді й поготів не варто хвилюватись. Адже існуємо ми в атомну епоху, містере Уормолд. Натиснуть кнопку — фі-і-іть — і всі до біса! Давайте краще вип’ємо ще по одній!

— А знаєте, що встругнула моя фірма? Прислала мені пилосос під назвою «Атомний котел».

— Невже наука сягнула так далеко?

— Звичайно, нічого атомного в ньому нема — тільки назва. Торік був «Турбореактивний», а от тепер — «Атомний». Хоч і вмикають його, як і раніш, у штепсельну розетку.

— Чого ж тут хвилюватися? — знову повторив доктор Гассельбахер.

— Вони не розуміють, що така назва годиться для Америки, а не для нас. Ви ж знаєте, що наше духовенство постійно кляне науку, яку використовують проти людства. Ми з Міллі ходили в неділю до церкви — вона ж бо так хоче, щоб я відвідував меси, — мабуть, не втрачає надії навернути мене в свою віру... Так от, патер Мендес цілих півгодини розводився про дію водневої бомби. «Ті, — казав він, — хто вірить у рай на землі, перетворюють її в пекло». Досить переконливо й зрозуміло говорив... То як, ви думаєте, почувався я в понеділок, коли мені довелося прикрасити свою вітрину отим «Атомним котлом»? Не дивно було б, якби місцеві харцизяки побили мені вікна камінням... А що скажуть в отих клятих сектах «Католицьке діяння», «Христос — цар небесний»?.. Просто не знаю, що й робити, Гассельбахере!

— Що? Продайте цей «Атомний котел» патерові Мендесу для єпіскопського палацу.

— Таж у нього вже є наш «Турбо». Чудова машина. Хоч ця теж не гірша. Має спеціальний всмоктувач для книжкових полиць. Ви ж знаєте, я абичим не торгую.

— Авжеж, містере Уормолд. А назву змінити не можна?

— Вони не схочуть. Надто вже пишаються нею. Вважають, що це їх найкраща вигадка після отої знаменитої реклами: «Мете, чистить, вибиває, ні пилинки не лишає!» Знаєте, до «Турбо» вони додають повітроочисник. Нічого не скажеш, добряча штука. А вчора приходить якась жінка, глянула на «Атомний котел» та й питає: чи може фільтр такого розміру поглинути всі радіоактивні часточки?.. А як відносно стронцію-90? — поцікавилась вона далі.

— Я можу видати вам довідку щодо стронцію-90.

— Невже вас ніщо на світі не хвилює?

— У мене проти цього є своя таємна зброя, містере Уормолд. Мене цікавить передусім і над усе життя.

— Мене теж, але...

— Вас цікавлять лише люди, а вони смертні і зрадливі... Даруйте, я зовсім не мав на думці вашої дружини. А якщо вас зацікавить саме життя — воно ніколи не зрадить. Мене, наприклад, давно вже захоплює проблема плісняви на сирі... А ви розгадуєте кросворди, містере Уормолд? Я дуже їх полюбляю, вони як ті люди — завжди приходять до певного кінця. Я можу за годину розв’язати будь-який кросворд, а от проблему плісняви на сирі, мабуть, ніколи не розв’яжу — хоч кожен з нас гадає, що колись... Якось я покажу вам свою лабораторію.

— Мені пора, Гассельбахере.

— Вам треба більше мріяти, містере Уормолд. У наш час найкраще ні на що не зважати.

2

Коли Уормолд повернувся до своєї крамниці на вулиці Лампарілья, Міллі ще не прийшла із своєї американської католицької школи, і через те крамниця здалась йому пусткою, хоч він і помітив крізь двері дві постаті. Ще й якою пусткою! І зостанеться нею, поки не з’явиться Міллі. Ніщо не могло заповнити цієї пустки — ні численні пилососи, ні навіть покупці, особливо такі, як отой, що стовбичив біля прилавка, вдаючи, ніби читає інструкцію до «Атомного котла». Надто вже випещений він для Гавани!.. Уормолдів помічник Лопес був людина запальна, і дуже не любив, коли його марно відволікали од іспанського видання «Конфіденшл». Він тільки скоса позирав на чужинця, ніяк не намагаючись зацікавити його своїм крамом.

— Buenos dias[77], — привітався Уормолд. Усіх нових відвідувачів крамниці він розглядав з підозрою. Десять років тому якийсь чолов’яга прикинувся покупцем, а потім виявилося, що він сам торгує суконками для витирання машин. Ну, той, звісно, був просто спритний шахрай. А цей... Важко навіть уявити собі людину, таку несхожу на покупця! Високий, елегантний, у гарному сірому костюмі й дорогому галстуку — від нього аж пашіло морським курортом і шкіряними кріслами фешенебельного клубу. Здавалося, от-от вимовить: «Посол зараз прийме вас». Пил з цієї персони, напевне, зчищало море або камердинер.

— Не тямлю по-тутешньому, — відказав незнайомий. Простацьке слівце одразу зіпсувало враження од його костюма, немовби він за сніданком заляпав його яйцем. — Ви ж англієць, так?

— Еге.

— Я хочу сказати — справжній англієць? За паспортом, ну, й таке інше?

— Так. А в чім річ?

— А в тім, що краще мати справу з британською фірмою. Тоді хоч знаєш, на якому ти світі. Сподіваюся, ви мене розумієте?

— То чим можу служити?

— Насамперед я хотів просто роздивитись. — Він поводився так, наче зайшов у книгарню. — Але отой ваш тип так нічого й не второпав.

— Вас цікавить пилосос?

— Не те щоб цікавив, але...

— Ви хотіли б купити пилосос?

— Оце, голубе, ви вцілили в самісіньку точку.

Уормолдові здалося, що незнайомець навмисне так говорить, вважаючи, мабуть, цей панібратський тон найбільш відповідним для крамниці на вулиці Лампарілья, хоч він зовсім не пасував до його елегантного одягу. Не так воно легко — наслідувати святого Павла й розмовляти з кожним його говіркою, не перемінивши спершу костюма.

— Ви не знайдете кращого за «Атомний котел»,— пожвавішав Уормолд.

— А як отой, що зветься «Турбо»?

— То теж добрячий пилосос. У вас велика квартира?

— Я б не сказав...

— Тут, як бачите, два комплекти щіток — оце для натирання підлоги,