Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

М-с Дюбеда. Його ліва легеня...

Ріджон. Так. Вам нема чого про це мені говорити.

М-с Дюбеда. Ви можете його вилікувати, коли тільки захочете. Правда ж, що можете, га? (З великим розпачем). О, скажіть мені, будь ласка!

Ріджон (попереджаючи). Чи не були б ви ласкаві заспокоїтись і взяти себе в руки?

М-с Дюбеда. Так. Прошу пробачити. Я знаю, що так не годиться. (Переходячи знову на попередній тон). О, будьте ласкаві, скажіть, що можете; і тоді й зі мною все буде гаразд.

Ріджон (чванливо). Я ж не торгую лікуванням: коли ви хочете такого лікування, мусите вдатись до тих людей, що продають його. (Опанувавши себе, засоромлений з власного тону). Але в мене в шпиталі десять туберкульозних пацієнтів, життя яких, я вірю, можу порятувати.

М-с Дюбеда. Слава Богові.

Ріджон. Заждіть хвилину. Спробуйте уявити собі тих пацієнтів як десятьох людей з розбитого корабля, взятих на рятувальний човен, човен, що ледве може порятувати тих десятьох, а нової хоча б одної людини ніяк не може витримати. А тут побіч на хвилях витикається ще одна жива людина. І та людина просить узяти її на човна. Вона благає капітана, щоб той врятував її. Але капітан може це зробити, тільки викинувши одного з десятьох з човна й потопивши його, щоб звільнити місце новій людині. Оце те, чого ви просите від мене.

М-с Дюбеда. Але як же це може бути? Я не розумію. Напевне...

Ріджон. Мусите мені повірити на слово, що тільки так воно і є. Моя лабораторія, штат асистентів, сам я — ми .всі працюємо з повним навантаженням. Ми робимо максимум того, що можемо. Лікування нове. Воно вимагає часу, засобів, спритности; і для нових хворих у нас уже не знайдеться можливости. Наші десять хворих — вибрані особи. Ви розумієте, що це значить — вибрані?

М-с Дюбеда. Вибрані? Ні. Я не розумію.

Ріджон (суворо). Мусите зрозуміти. Ви повинні зрозуміти й зважити на цей факт. Вибір кожного хворого з тих десятьох я обмірковував не тільки з того погляду, що його можна порятувати, але чи ще він і вартий того, щоб його треба було рятувати. Було п’ятдесят хворих, з яких доводилось вибирати; і сорок з них треба було засудити на смерть. Дехто з них мав молодих жінок та безпомічних дітей. Коли б зважати на серйозність їхньої хвороби, то вони десять разів варті того, щоб їх урятувати. Я не маю сумніву, що ваш чоловік серйозно хворий. Я бачу на ваших очах сльози (вона поспішає витерти сльози); і знаю, що ви наготували цілий потік благань, що полинув би на мене, щойно я перестав би говорити. Ви мусите удатися до іншого лікаря.

М-с Дюбеда. Але ви ж можете вказати іншого лікаря, що знає ваш секрет.

Ріджон. Я не знаю ніяких секретів: я не знахар.

М-с Дюбеда. Прошу пробачити. Я не хотіла сказати нічого лихого, Я вже не знаю, як і говорити з вами. О, прошу, не ображайтесь!

Ріджон (знову трохи засоромлений). Ну, нічого, нічого! (Розчулений, сідає знову). Кінець кінцем, я кажу нісенітницю. Властиво, я знахар, і знахар кваліфікований. Але мій винахід не патентований.

М-с Дюбеда. В такому разі може ж лікувати мого чоловіка й будь-який лікар? О, чому вони й досі цього не зробили? Я так багато клопоталась. Я так багато на це витратила. Коли б ви тільки порадили іншого лікаря.

Ріджон. На цій вулиці кожен чоловік — лікар. Але опріч мене самого та кількох душ, що їх я привчив у клініці св. Анни, нема нікого, хто вмів би лікувати опсоніном. Ми завантажені. Дуже прикро, але це все, що я можу сказати. (Встаючи). Моє шанування!

М-с Дюбеда (в розпачі мерщій виймає деякі малюнки з теки). А погляньте на них, докторе? Ви знаєтесь на картинах; ви маєте дуже добрі картини у вітальні. Погляньте на них! Це його роботи.

Ріджон. Властиво, нема ніякої користи в тім. (Проте розглядає). Гелло! (Одну з картин він підносить до вікна й уважніш роздивляється). Так, тут сама правда! Так! Так! (Потім іще раз її оглядає й повертає їй). Робота майстерна. Але вони не закінчені, правда ж?

М-с Дюбеда. Він так швидко стомлюється. Але ж ви бачите, це просто геніальна людина. Ви бачите, що він вартий, аби його порятували. О докторе, я й одружилась з ним, тільки щоб допомогти йому стати на ноги; я мала досить коштів, аби дати йому змогу перемогти ті важкі роки на початку, — щоб дати йому змогу віддаватись натхненню, доки визнають його геній. До того ж я була корисна для нього як і модель: його картини, писані з мене, розкуповували дуже швидко.

Ріджон. У вас лишилась хоч одна з них?

М-с Дюбеда (виймає новий етюд). Тільки ця одна. Це його перша.

Ріджон (пожирає її очима). Це чудовий етюд! Чому вона зветься Дженніфер?

М-с Дюбеда. Мене звати Дженніфер.

Ріджон. Дивне ймення.

М-с Дюбеда. Тільки не в Корнуоллі. Я звідти. Воно перейначене з нашого ймення Ґіневра.

Ріджон (повторює обидва ймення, виразно смакуючи їх). Ґіневра, Дженніфер. (Знову дивиться на етюд). Так, справді, чудовий етюд. Вибачте мені, що поспитаю: він не продається? Я його куплю.

М-с Дюбеда. О, візьміть його! Це мій власний: чоловік подарував його мені. Візьміть його! Візьміть їх усі. Беріть, що хочете; і просіть, чого хочете; тільки порятуйте його. Ви це можете. Ви його порятуєте. Ви мусите порятувати.

Редпенні (входить, з виразною ознакою тривоги). Щойно телефонували з шпиталю й просили, щоб ви прибули негайно — помирає пацієнт. Екіпаж уже чекає.

Ріджон (роздратовано). О, дурниця, ідіть собі. (Сильно розгніваний). Чого ради ви сюди ввірвались, заважаючи мені?

Редпенні. Але...

Ріджон. Доволі! Невже ви не бачите, що я зайнятий? Ідіть собі.

Редпенні, спантеличений, виходить.

М-с Дюбеда (встаючи). Тільки одну ще хвилиночку, докторе, перш ніж, вийти.

Ріджон. Сідайте. То все пусте.

М-с Дюбеда. Але ж хворий... Тут говорили, що він помирає.

Ріджон. О, тим часом він уже помер! Та ви не турбуйтесь. Сідайте.

М-с Дюбеда (сідає, приголомшена). О, вас уже це не вражає. На ваших очах люди щодня помирають.

Ріджон (ласкаво). Це пусте. Нічого цього нема. Я звелів йому ввійти й сказати так. Я гадав, що мені доведеться вас спекатись таким чином.

М-с Дюбеда (вражена таким лукавством). О!

Ріджон (перебиваючи її). Не дивіться так приголомшено — ніхто не помирає!

М-с Дюбеда. Але мій чоловік...

Ріджон (схаменувшись). Ах, так! Я й забув про вашого