Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"

Коли скінчилися канікули і Ліна, Лоло та Олег повернулися до школи, то виявилося, що більшість їхніх однокласників зникли. І знову їхнє зникнення не помітив ніхто в школі. Коли Ліна заглянула у шкільний журнал, то побачила, що їхні імена просто викреслені.

– Чому цих дітей викреслили? – запитала вона Марію Олександрівну.

Та вчителька лише мило посміхнулася і відповіла:

– Бо вони більше не навчаються в нашій школі.

– А куди вони поділися? – навмисне запитала Ліна.

Марія Олександрівна нахмурила чоло і Ліні навіть здалося що вона от-от все пригадає. Та вчителька знову посміхнулася і сказала:

– Не знаю, їх просто тут більше немає в нашій школі, і все.

Ліна не стала більше нічого запитувати.

Та найбільше їх здивувало, що після канікул в школі не з’явилася і сама Рута, ні через тиждень, ні навіть через місяць. Натомість Рутина відсутність навпаки виявилася дуже помітною.

– Рута прогулює школу, – заявила якось Саша, – і наша класна її покриває.

– Може вона захворіла, – припустив Іван.

Саша зневажливо глянула на нього.

– Сумніваюсь. Ходімо до класної і запитаємо в неї. Побачите – вона вигадає якусь брехню.

Саша таки справді пішла до класної. Усі однокласники з цікавості послідували за нею. Вчителька сиділа за столом у своєму кабінеті і щось писала в журналі. В класі були якісь старшокласники, в яких зараз мав починатися урок. Вони розмовляли між собою і не звернули ніякої уваги на групу молодших дітей що обступила вчительський стіл.

– Людмило Павлівна, – почала Саша, – Рута так давно не з’являлася на уроках. Ми всі хвилюємося чи з нею все гаразд?

– А, Санечка, – защебетала вчителька до своєї улюбленої учениці, – з Рутою все добре, не хвилюйся. Вона поїхала в Київ провідати свою маму. Вона зараз дуже хвора і лежить в лікарні.

– І вона там вже так довго? – запитала Саша.

– Так, вони з дядьком побудуть там ще якийсь час. Та коли вони повернуться, Рута не прийде в школу. Дядько перевів її на домашнє навчання.

Від несподіваної відповіді, навіть у Саші округлилися очі.

– Як це вона не буде ходити в школу?

– Так вирішив її дядько, тепер вона навчатиметься вдома.

Продзвенів дзвінок і вчителька почала випроводжати їх  класу.

– Біжіть швиденько, а то на урок запізнитесь.

Учні послухались і швиденько затупотіли коридором.

– Чого б це раптом Рута перейшла на домашнє навчання? – здивувалася Ліна.

Хлопці лише двинули плечима.

– В замку їх зараз немає, – сказав Олег.

– Звідки ти знаєш? – здивувалися Лоло та Ліна.

– Ми з братами зараз майже кожного вечора бігаємо в ліс. Вони вчать мене різним вовчим штукам. Ми декілька разів пробігали повз замок і вже більше тижня там повна тиша, у вікнах темно, ніде не світиться. Сьогодні ми теж збираємось туди піти.

– Це може бути небезпечно, – сказав Лоло, – забув, як ми кружляли навколо Замку після Рутиної вечірки?

– Та ні, нічого небезпечного. Ми надто близько не підходимо, на віддалі спостерігаємо.

– Добре, сказав Лоло, – тоді тримай нас в курсі. Щойно Рута з’явиться, треба бути готовим що знову може щось трапитись.

Олег пообіцяв їм спостерігати за Замком і пішов додому радий, що тепер має нову важливу місію.

Минув десь тиждень як одного ранку Олег забіг до класу і схвильовано оголосив Ліні і Лоло що Рута повернулася.

– Ти впевнений? – перепитала Ліна.

– Так, я сам бачив як вчора ввечері до замку під’їхала машина Северина.

Тоді троє друзів вирішили самостійно послідкувати за замком вдень. Тож після уроків вони пішли до нього. А Лоло ще й прихопив із дому бінокль. На вулиці було досить морозно, тож стовбичити в лісі і виглядати з-за кущів було не дуже приємно. Близько до замку вони підходити боялися. Та й в бінокль нічого розгледіти не могли. До того ж у Ліни весь час було відчуття що за ними хтось стежить. Вона навіть декілька разів чула якийсь хруст в лісі. Хлопці нічого не чули, але коли Ліна розповіла їм, почали теж прислухатися . Постоявши так ще трохи, вони вирішили що час розходитися по домівкам.

– Давайте ще трішки почекаємо, – попросила Ліна.

– В мене зараз вже ноги відмерзнуть, – сказав Лоло.

– Немає сенсу чекати, – підтримав його Олег, – за стіною нічого не видно, а з замку може сьогодні ніхто і не вийти.

У Ліни знову з’явилось відчуття що за ними хтось стежить. Але просто так піти вона теж не могла, їй треба було щось робити – вже і так багато часу згаяно.

– В цьому будинку зникла моя тітка, – сказала вона. – Що як наші однокласники теж більше не повернуться?

Аж тут ворота замку відчинилися і звідти вийшов хтось у довгому плащі з каптуром. І лише з невеликого зросту можна було здогадатися що це дитина.

– Це – Рута, – сказала Ліна, – ходімо за нею.

Рута йшла вздовж стіни, а троє друзів рухалися паралельно їй не виходячи з лісу. Рута почала спускатися до річки і скоро зникла у скалах. Діти і собі побігли до річки. Вони бачили як Рута зупинилася біля води і вирішили підійти ближче. Добре що весь берег був вкритий великими каменями-валунами і діти могли непомітно рухатися, ховаючись за ними. Раптом Ліна знову почула якісь кроки позаду себе. Вона обернулася і побачила, як щось мелькнуло за одним із каменів. Ліна намагалась розгледіти що там і випадково штовхнула ногою маленький камінець. Він покотився та голосно цокнув об інший камінь. Рута обернулася і побачила їх.

– Чому ви за мною стежите? – сказала вона, підходячи до них та не знімаючи капюшона.

Діти вийшли з-за валуна, але від несподіванки ніхто не знав що казати.

– Чому ти в капюшоні? – запитав Лоло. На дворі було хоч і холодно, але ясно – ні дощу, ні снігу.

– Не твоя справа, – відповіла Рута.

– Ми знаємо що це ти зачарувала дітей, – сказала раптом Ліна.

Рутине обличчя все ще не було видно, але відчувалось що вона стала дуже напруженою.