Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"

– А якщо і я то й що, що ви мені зробите? – вона намагалась говорити впевнено, але її голос затремтів.

– Де ти їх тримаєш, в замку? – не вгавала Ліна.

– Так я тобі і сказала.

Ліна так розгнівалася на Руту, що почала перебирати в голові усі заклинання, яким її вчила тітка. Але нічого не спадало на думку.

– Вітер, прийди, – сказала Ліна, згадавши як це робила Міранда.

Раптом  вона відчула як вітер зашелестів між її пальцями. Ліна і не сподівалася що в неї вийде. Вона зжала його в кулак, а тоді кинула на Руту. Сильний порив вітру збив дівчинку з ніг. Вона впала, капюшон злетів з її голови і діти побачили зелену луску на її обличчі. Вони втрьох аж одночасно скрикнули і оторопіли від несподіванки.

– Що це за дурнувата маска на тобі? – почувся раптом позаду Сашин голос.

– А ти що тут робиш? – здивовано запитав Олег.

– Я слідкувала за вами ще від школи, хотіла розібратись що ви задумали – продовжувала Саша. – Ви ж постійно тільки те й робите, що про щось перешіптуєтесь. Тепер я всім розкажу що Рута просто байдикує, а ви взагалі якісь дивні: підглядаєте за нею в бінокль.

Ліна одразу зрозуміла чому їй весь час здавалось що хтось слідкує за ними – це була Саша.

– В тебе що, своїх справ немає що ти постійно за всіма підглядаєш і всіх підслуховуєш? – почав Лоло.

– Я нікого не підслуховую! – обурено закричала Саша.

Поки вони сварилися, Ліна перевела погляд на Руту. Та на її здивування Рути там вже не було, лише її плащ так і лежав на землі, а від нього в каміння тікала маленька зелена змійка. Ліна повернулася до хлопців щоб сказати що Рута втекла, аж тут побачила як від річки прямо на них летіла ціла зграя величених круків. Вона не змогла нічого вимовити, лише схопила їх обох за руки. Хлопці здивувалися, але, побачивши на що дивиться Ліна, все зрозуміли.

– Побігли в ліс, – сказав Олег і вони миттю зірвалися з місця.

– Ей, куди це ви? Ану стійте! – закричала Саша яка не бачила круків і не розуміла що відбувається. Та пояснювати їй не було часу.

– Саша, тікай! – крикнула Ліна.

– І чого це я повинна тікати? – почала обурюватись Саша, але її голос заглушило каркання круків, які кружляли вже прямо над ними в небі.

– Дерева, допоможіть, – попросила Ліна коли вони вже піднімалися тим самим силом.

І дерева послухались. Старий дуб загорнув їх своїми вітами, а верба довгим гіллям періщила круків, розкидаючи їх в різні боки. Нарешті круки полетіли геть.

– Хух, здається ми врятувалися, – сказав Лоло.

– А-а-а, – почувся крик десь далеко в небі. – Допоможіть!

Діти побігли на голос. Це була Саша. Круки схопили її за плечі і понесли до замку.

– Тепер і Саша, – сказала сумно Ліна.

– Це не дуже велика втрата – додав Олег і Ліна легенько штовхнула його ліктем.

– Не кажи так, – сказала вона, – ми ж не знаємо що з ними там відбувається.

– Зате ми тепер знаємо що це Рута їх зачарувала, вона сама все підтвердила, – сказав Лоло. – Треба розповісти про все Відьомській Раді.

– Треба розповісти моїй тітці. Але вона мабуть знову буде пізно вдома. В них постійно якісь безглузді наради, – згадала Ліна.

Вони домовились що Ліна триматиме їх в курсі і зателефонує як тільки поговорить з тіткою. Залишатись біля замку було небезпечно, круки могли повернутися.

– Як думаєте, що це було з Рутиним обличчям?– запитала Ліна коли вони йшли додому.

– Не знаю, – відповів Лоло, – можливо прокляття.

– Але ж раніше з нею було все нормально, – не вгавала Ліна.

Лоло тільки здвинув плечима.