Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій 📚 - Українською

Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Академія Лідеван. Громова сила" автора Анна Потій. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 89
Перейти на сторінку:

— Може, варто ще трохи сил набрати? — третій Повелитель висловив сумніви. — Минулого разу велланійці нас легко загнали назад.

Минулого разу? Вони ж говорили Ірфлі, що ніколи не бували у Велланії, вона мені розповіла про їхню розмову. Виходить, Повелителі їй збрехали? Але чому?

— Скільки можна збирати ці сили? — обурився той, що говорив першим. — Я вже втомився стирчати в цій Обителі. Хочу повернутися до життя, хочу влади, хочу підкорити цих проклятих людців! Гарна вийде забава.

— Якщо ми знову програємо, — третій продовжував сумніватися, — то відкотимося далеко назад. Знову доведеться століттями накопичувати сили. Та й стирчати тут так довго ризиковано. Нам доводиться витрачати багато магії на підтримку життя Обителі. Я вважаю, що треба дочекатися, коли Феліція принесе нам кристал із силами Сетірамів і лише тоді діяти.

— Та я ж не пропоную діяти зараз! — заперечив перший Повелитель. — Просто вб'ємо дівчисько, щоб підстрахуватися в разі чого.

— А якщо решта тоді відмовиться з нами співпрацювати? — спитав третій. — Етірелі — сильні маги, якщо об'єднаються, то нам можуть суттєво нашкодити. Згадай, як нашкодила нам Ерта.

— Не нагадуй мені про цю чортову стару! — обурився перший. — Іноді мені здається, що вона сильніша за нас усіх. Стільки магії набрала й не поділилася. Хитра погань!

— А що ви думаєте? — третій Повелитель звернувся до двох інших, які за весь час дискусії не промовили жодного слова.

— Треба все ретельно зважити, — відповів один із них. — Давайте не будемо поспішати. На кону дуже багато чого стоїть.

— Я теж вважаю, що поспіх нам лише нашкодить, — погодився з ним другий. — Давайте ще раз усе підрахуємо, щоб бути повністю впевненими в позитивному результаті.

Решті довелося погодитися з ними. Побачивши, що Повелителі пішли у бік озера, що розлилося своїми чорними водами посеред долини, я зрозуміла, що мені час йти. Я обережно пробралася назад до ущелини, все ще боячись, що мене помітять, і з полегшенням видихнула тільки тоді, коли опинилася за межами моторошної долини.

Потрібно все повідомити своїм. Нехай я не відчувала прихильності до Ейтни, але справа була не тільки в ній, а й у долі всієї Велланії. Я не могла її підвести. Навіть якщо не зможу повернутися, я не хочу, щоб мій світ був захоплений демонами.

Темно-сіре небо розрізали спалахи блискавок, гуркіт грому, що послідував за ними, мало не оглушив мене. Дощ падав на мене великими холодними краплями, змушуючи тремтіти від холоду. Підхопивши поділ довгої сукні, я побігла. Я маю встигнути все розповісти перш, ніж Повелителі зрозуміють, що я їх підслуховувала.

Коли я влетіла мокра і розпатлана в будинок Еділана всі витріщилися на мене з подивом.

— Щось сталося, Валідано? — спитала Фелла.

Я впала в найближче крісло і насилу видихнула.

— Сталося. Але можна мені для початку води?

Фелла пішла на кухню і за хвилину повернулася зі склянкою води. Жадібно осушивши склянку в одну мить, я зробила кілька глибоких вдихів і, переконавшись, що у вітальні присутні всі, повідомила:

— Я випадково опинилася поблизу володінь Повелителів і таке дізналася!..

Я розповіла все, що почула. Коли я замовкла, у вітальні запанувала тиша. Усі обмірковували слова Повелителів.

— Схоже, справи у нас погані … — першим порушив тишу Еділан.

— Погані?! — підхопившись з крісла, я подивилася на Еділана з обуренням. Він що не розуміє всієї глибини проблеми?! — Вони жахливі, Еділане, прокинься! Повелителі — зло в чистому вигляді. Вони хочуть зруйнувати Велланію. Вони хочуть все знищити. Ви думали, вони такі благодійники, дозволили вам жити тут в обмін на сили, народити дитину… Як би не так! Вони переслідують винятково корисливі мотиви. Вони далекі від співчуття.

— Я просто не хотів драматизувати. Заспокойся, Вал, — Еділан підійшов до мене і спробував посадити назад у крісло, але я його відштовхнула. Він окинув мене здивованим поглядом, мабуть не чекаючи, що я так поведу себе з ним, але більше до мене не торкався.

Я й сама дивувалася, але після сьогоднішніх роздумів у мені щось змінилося. Я вирішила, що вирву з корінням всі почуття до Еділана і я це зроблю, навіть якщо мої дії приведуть нас до сварки.

— А я, на твою думку, драматизую?! — його спокій, я б навіть сказала, апатія, мене злили. Руйнується весь наш світ, а він просто з сумом за цим спостерігає. Чи Еділана так мало зачіпає доля Велланії, бо він мертвий? Але я теж майже мертва, адже без дочки я не покину Обитель, а мені не байдуже! Навіть якби я померла, я все одно переживала б за Велланію. Може, вся справа в тому, що я довгі роки була принцесою Етіренії, а потім королевою? Еділан лише останні 10 років життя провів, допомагаючи своєму світу, до цього він просто був дитиною. Я ж віддала йому добрячих 30 років. Схоже, мені, темній магесі, доля Велланії важливіша, ніж йому, світлому магу. Дивно так.

— Вал, не кричи, — Еділан зробив крок у мій бік, але я виставила перед собою руки.

— А що мені робити? Мовчки спостерігати, як кляті Повелителі руйнують мій світ? Я так не можу! Мені не байдуже!

— Мені теж не байдуже, — заперечив Еділан. — Але ж я не кричу. Криком нічого не зміниш. Потрібно діяти, складати план захисту. Тільки так ми зможемо допомогти Велланії, але не криками та істерикою.

Я розуміла, що певною мірою Еділан правий, але мені не подобалася його пасивність, його надмірний спокій. Можливо, я просто намагалася знайти в ньому недоліки, щоб було за що зачепитися в моєму прагненні розлюбити його. Але мені справді хотілося більшої емоційної віддачі у відповідь на мою новину. Мені хотілося, щоб усі кричали, переживали, горіли за Велланію. Але ні, всі сиділи мовчки, похнюпившись, наче доля Велланії вже вирішена наперед і нічого змінити вони не можуть.

1 ... 59 60 61 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"