Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба 📚 - Українською

Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба" автора Колектив авторів. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 172
Перейти на сторінку:
регіоні, заснувавши ряд нових апойкій.

Німфей, найімовірніше, був заснований близько 580—570 рр. до н. е. мілетянами на плато біля мису Карабурун за 17 км від Пантикапею[489]. Даних про політичний і економічний його розвиток у першій половині VI ст. до н. е., як і про інші апойкії, немає.

Заснування Мірмекію датують другою чвертю VI ст. до н. е. Назва його метрополії теж не згадується в античній літературній традиції. Мірмекій розташований, за даними Страбона, в 20 стадіях від Пантикапею [VII, 4,5]. Існує думка, що його назва в перекладі з давньогрецької значить мурашка чи риф, або ж походить від особистого імені ойкіста[490].

Тіритака розташована в 11 км від Пантикапею на високому плато біля моря. Рання кераміка хронологічно ідентична з мірмекійською, що уможливлює припущення про їх синхронне виникнення. Згідно з Плінієм [NH, IV, 86], на цьому місці існувало місто Дія, щодо назви якого існують різні думки.

На південному узбережжі Криму мілетяни заснували Феодосію, теж, певно, у другій чверті VI ст. [Arr., Per. Pont., 30; Anonym. Per. Pont., 77][491]. Місто славилося прекрасною великою гаванню, зручним географічним розташуванням та родючістю земель на хорі.

Гермонасса — перше поселення на азіатській частині Боспору, засноване іонійцями з о. Теос приблизно у другій чверті VI ст. до н. е. на чолі з ойкістом Гермоном[492]. Пізніші автори (Арріан та Євстафій) вказували, що лідером заснування цього міста був еолієць Семандр з міста Мітілени. Після його смерті в період колонізаційної діяльності влада ойкіста перейшла до його дружини Гермонасси, ім'ям якої назвали апойкію. Хоч розповідь нагадує етимологічну легенду, цілком можливо, що в заснуванні цього міста брали участь і еолійські греки.

Останній з семи полісів — Кепи — був заснований теж близько 580—560 рр. до н. е. на східному березі Таманської затоки мілетянами [Ps.-Scymn., 899; Plin., NH, VI, 18; Ps.-Arrian., 47]. Окрім цих поселень, виникли й інші у першій половині VI ст. до н. е. Деякі види амфорної тари з Патрею відносять до цього часу. В Тузлинському некрополі також знайдено кераміку 580—560 рр., але саме поселення, певно, затоплене морем.

Отже, на Боспорі Кіммерійському у першій половині VI ст. до н. е. склалася зовсім інша ситуація, ніж у Нижньому Побужжі. Різниця передусім полягала в тому, що на Боспорі на невеликих відстанях одна від одної було засновано майже синхронно порівняно чимало самостійних апойкій.

Рис. 50. Карта античних держав Північного Причорномор’я.

Таким чином, протягом одного століття (друга половина VII — перша половина VI ст. до н. е.) греками частково було освоєно лише два регіони в Північному Причорномор'ї — Нижнє Побужжя та Боспор Кіммерійський. Незважаючи на порівняно малу потужність колонізаційного руху в цей час, вони встигли не лише заснувати перші апойкії, але й проникнути у віддалені місцевості ойкумени — туди, де мешкали осілі землеробські племена, які були для них ближчими за укладом життя, ніж номади.

Греко-варварські взаємовідносини в первинний період колонізації були спорадичними. Певно, для інтенсивного розвитку таких контактів не вистачало не тільки відповідних продуктів і товарів, як з того, так і з іншого боку, але значну роль міг відігравати психологічний фактор — ксенофобія номадів, некомунікативність через незнання чужої мови. Та й різні рівні розвитку могли відігравати негативну роль. Зв'язки нижньобугських греків з лісостеповими племенами протягом багатьох десятиліть стали причиною їх активізації в першій половині VI ст. порівняно з більш раннім часом.

Глава 3

Виникнення і формування північнопонтійських полісів

У другій половині VI — на початку V ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї почалося поступове формування полісів. Велика грецька колонізація стимулювала відродження і розквіт цієї основної форми політичної і соціальної організації античного суспільства. Визначення його суті не було однозначним ні в давнину, ні зараз. У мові еллінів — це і місто, і держава, і вітчизна, і громадянська община. Під полісом знаменитий філософ Еллади Арістотель розумів завершену суспільність, яка складалась з кількох поселень; призначення цієї структури цілком самодостатнє, бо вона виникла заради потреб життя, але існувала для блага людей [Arist., Polit., I, 8, 1252 в]. Характерною ознакою поліса було й те, що до нього входили лише вільні громадяни [Polit., Ill, 4, 4, 1279 а], але він був на той час найвищою формою всіх можливих типів людських спілок [Polit., І, 1, 1252 а]. Близькі ідеї висловлювали й інші філософи, зокрема Платон та Сократ. Виникнення поліса було зумовлено переважно необхідністю задоволення матеріальних та духовних потреб людини, які вона могла мати за колективного існування [Plato., Resp. II, 369, В-С].

У сучасному античнознавстві склалися дві найголовніші концепції щодо визначення терміна «поліс». За першою з них, поліс — це місто-держава, або держава-місто. Вважається, що класичний поліс розвивався на базі міста і уособлював у собі водночас місто, колектив, громадян, державу, де їх розвиток особливо на стадії формування відбувався взаємно і синхронно, створюючи елементарну єдність міста й аграрної зони[493]. Проте така дефініція не завжди відповідала всім суттєвим елементам полісних структур[494]. Тому для розвинутих демократичних держав класично-полісного типу існує інше визначення. Згідно з ним, це елементарна єдність міста і сільської округи, найпростіша основа організації суспільства, в якому вільні власники-громадяни протистоять масі безправних і невільних експлуатованих людей; це, нарешті, найпростіша, але разом з тим дуже ефективна форма політичної організації — республіка з більш-менш яскраво вираженою самодіяльністю громадян і зумовленим цим високим розвитком політичної ідеології і культури[495]. Проте, оскільки поняття полісу поліморфне, його і треба розглядати не як типову, незмінну в усі часи політичну організацію, а в хронологічній послідовності — від становлення до розвинутих і усталених форм.

Найчіткіше визначення раннього поліса — бо саме воно повніше відтворює картину створення північнопонтійських держав у архаїчний час — належить Г. А. Кошеленко. Поліс — це порівняно невелика (від кількох сот до кількох тисяч чоловік) община громадян, головним заняттям яких було землеробство, що складало її економічну базу[496]. Земля знаходилася в колективній власності, значна її частина розділялася на окремі наділи, якими володіла сім'я як важлива ланцюгова ланка полісної структури. Вищим органом влади були народні збори, в яких брали участь дорослі чоловіки, що мали статус громадян. У разі небезпеки вони ж входили в народне ополчення, оскільки регулярної армії у таких полісах не існувало. Важливе місце в системі цінностей, створеній громадянським колективом, займали традиційні звичаї

1 ... 59 60 61 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"