Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

— Може, вип’ємо? Я переглянув винну карту — вино дуже непогане.

Єва дивиться на мене, примруживши очі, схиляючи голову набік.

— Ти щось не договорюєш, Захаре. Я надто добре тебе знаю і можу з точністю сказати, що ти зараз щось приховуєш від мене.

Я важко зітхаю. Як би я хотів мати план, як повідомити Єві про те, що раптово став батьком.

Вона повільно підводиться з ліжка, уважно дивиться на мене, її погляд ковзає кімнатою й зупиняється на столі з залишками вечері. Три набори столових приборів.

— Хто тут був? — у її голосі з'являється різкість. — Це жінка? Ти заради неї сюди прилетів? А я, як дурепа, приперлася сюди, думаючи, що ти сумуєш!

Стискаю щелепи, стримуючи роздратування. Останнє, що мені зараз потрібно, — це її істерика.

— Єво, припини, — голос звучить холодніше, ніж я хотів. — Про яких жінок ти взагалі говориш?

— А що це тоді, по-твоєму? Я не дурна, Захаре. Не потрібно розповідати казки, що це була вечеря з партнерами. Ти відгородився від мене одразу, як побачив. Навіть не дав себе поцілувати. І ця лялька… Не кажи мені, що ти завів стосунки на стороні і вона народила тобі дитину, бо я не змогла…

Її голос ламається, і я розумію, що більше тягнути нікуди. Рано чи пізно доведеться сказати правду.

— Єво, я маю тобі дещо сказати.

Вона хмуриться, її погляд стає гострим. Напруга в кімнаті зростає, і мені зовсім не хочеться повідомляти цю новину саме зараз. Але вибору немає.

— Ти права в одному — у мене є донька, — видавлюю я. — Але не від коханки. Від Юлі. Їй уже чотири роки. Я щойно дізнався.

Єва дивиться на мене, і її обличчя різко спотворюється. Шок і лють спалахують у її очах. Вона робить крок назад, ніби я щойно дав їй ляпаса.

— Що? — її голос тремтить від злості. — Донька? Від Юлі? Ти зраджував мене з нею? Клявся, що ніколи й нізащо не доторкнешся до неї, що вона тебе як жінка взагалі не цікавить, а сам спав з нею? Спочатку її, а потім цього ж дня приїжджав до мене? Так виходить?

Її обличчя червоніє від люті, і вже починається істерика. Вона не дає мені навіть можливості пояснити, що сталося. Звинувачує в усьому, що тільки можна. І найгірше — вона має рацію. Я справді казав, що Юля мене не цікавить, що це лише фіктивний шлюб. Але потім усе змінилося.

— Ти тому не оформляв розлучення, щоб офіційно одружитися зі мною, так? — Єва кричить, не даючи мені жодного шансу відповісти.

І я стою перед нею, не в змозі знайти слова.

Я відчуваю, як істерика набирає обертів, і замість того, щоб спробувати заспокоїти Єву, в мені закипає лють. Я виснажений. Я втомився. Але замість того, щоб просто лягти спати й відпочити, мушу терпіти це.

— Якщо тебе щось не влаштовує, Єво, можеш взяти квиток на найближчий рейс, зібрати свої речі й до мого повернення з’їхати з дому. Я не збираюся звітувати перед тобою про те, що трапилося п’ять років тому, — мій голос холодний і різкий. Я розумію, що, ймовірно, пошкодую про ці слова, але зараз мені все одно — хочу, щоб вона або замовкла, або пішла геть.

Вона різко замовкає, її обличчя витягується від подиву. Я ніколи з нею так не розмовляв.

— Що з тобою, Захаре? Ти… ти змінився, — її голос ледь чутний, і я бачу, як вона робить крок назад, ніби боїться, що я можу вдарити її.

Я хмурюся, відчуваючи, як напруга всередині мене тільки зростає. Чорт, невже тепер я ще й маю її заспокоювати?

— Єво, я не змінився, — відповідаю грубо. — Просто мені зараз не до твоїх істерик. У мене є важливіші справи.

Вона дивиться на мене, бліда, і я бачу, як намагається взяти себе в руки. Її істерика змінюється напруженим мовчанням, і раптом вона робить крок до мене.

— Захаре, — тепер її голос м’який, навіть благальний. — Ти маєш зрозуміти, який вигляд це має для мене. Як мені реагувати на те, що в тебе є дитина від іншої жінки, коли ми стільки років не могли мати свою?

Я помічаю, як її руки тремтять, коли вона тягнеться до мене, намагаючись торкнутися моєї руки. Погляд, який нещодавно був сповнений люті, тепер змінився — у ньому біль, розпач.

— Ти повинен розуміти, що це шок для мене. Ти знав, як сильно я хотіла дитину… А тепер раптом з’являється дитина від Юлі. Я… Я просто не знаю, як із цим упоратися, — її слова повисають у повітрі, вона дивиться на мене з надією, але я мовчу, бо не знаю, що сказати.

— Давай повечеряємо десь, — раптово пропоную я. У цьому номері разом з Євою стає задушливо і тісно.

Я відвертаюся, дістаю з шафи чорну сорочку.

— Ти уникаєш розмови зі мною, так? — її голос тремтить, у ньому чується образа. — Я хотіла бути твоєю дружиною, але знову з’являється ця Юля. Ти до неї тепер підеш, так? Вона змогла тобі народити дитину, а я ні. Я бракована і нікому не потрібна.

— Звідки ці дурниці в твоїй голові? — зітхаю. Підходжу до неї, обіймаю.

Її очі наповнені сльозами, і в цю мить вона здається настільки тендітною і вразливою, що я не можу залишити її в такому стані. Вона відчайдушно чіпляється пальцями за мою сорочку, вся тремтить від страху й емоцій.