Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 203
Перейти на сторінку:
цього. Нам сповістили, що обід вже готовий. Віце-король чекав мене біля дверей їдальні, відвів на місце й, сівши по праву руку від мене, сказав:

— Сеньйоро, моє теперішнє інкоґніто лише прикриває мій віце-королівський сан, але не скасовує його. Тому пробач мені, якщо я дозволяю собі сісти по праву руку від тебе, але так само чинить наш милостивий монарх, якого я маю честь представляти, по відношенню до найяснішої королеви.

Потім гофмейстер розсадив усіх інших згідно з їхніми титулами, залишивши перше місце для сеньйори де Торрес.

Усі довго їли в мовчанні, яке нарешті перервав віце-король, сказавши, звертаючись до сеньйори де Торрес:

— З прикрістю бачу, що в листі, який ви, сеньйоро, написали до мене в Америку, ви начебто висловили сумнів щодо виконання обіцянки, яку я дав вам майже тринадцять років тому.

— Справді, ясновельможний сеньйоре, — відповіла тітка Ельвіри, — і якби я сподівалася такого безсумнівного виконання обіцянки, то постаралася б, щоб моя племінниця була більш гідною вашої високості.

— Видно, — перебив її віце-король, — що ви, сеньйоро, з Європи, бо в Новому Світі всі добре знають, що я не люблю жартувати.

Після цих слів розмова вщухла, і ніхто більше не відізвався. Коли обід закінчився, віце-король відвів мене аж до моїх покоїв. Обидві тітки пішли довідатися, що сталося з Ельвірою, яка обідала за гофмейстерським столом, я ж залишився з її служницею, яка відтоді перебувала при мені. Вона знала, що я хлопець, однак старанно прислужувала мені, хоча теж страшенно боялася віце-короля. Ми обоє підбадьорювали одне одного, і час нам минав якось весело.

Тітки незабаром повернулися, а оскільки король повідомив, що цілий день не бачитиметься зі мною, то вони потайки привели Ельвіру й Лонсето. Тоді вже радість стала спільною, ми від усього серця сміялися, так що навіть тітки, задоволені цією хвилиною відпочинку, вимушені були розділити нашу радість.

Пізнім уже вечором ми почули звуки гітари й побачили віце-короля, який, огорнувшись плащем, стояв, напівсхований, за сусіднім домом. Голос його, хоча й не юнацький, був, однак, дуже привабливим, а в плані мистецтва співу став ще досконалішим, а це свідчило, що віце-король і в Америці не забував про музику.

Мала Ельвіра, добре знаючи звичаї жіночої ґречності, зняла одну з моїх рукавичок і кинула на вулицю. Віце-король підняв її, поцілував і сховав на грудях. Але щойно я виявив йому цю ласку, як мені здалося, що до мого рахунку додасться ще сотня хльостів, як тільки віце-король дізнається, яка з мене Ельвіра. Ця думка так сильно мене засмутила, що я думав тільки про те, коли ми вже полягаємо спати. Ельвіра й Лонсето зі сльозами попрощалися зі мною.

— До завтра, — сказав я.

— Можливо, — відповів Лонсето.

Після цього я ліг у тій самій кімнаті, де стояло ліжко моєї нової тітки. Обоє ми, роздягаючись перед сном, намагалися робити це якнайскромніше.

На другий день моя тітка Даланоса розбудила нас і сказала, що Лонсето з Ельвірою вночі втекли, і не відомо, що з ними сталося. Ця звістка як громом вдарила бідолашну Марію де Торрес. Щодо мене то я подумав, що не можу зробити нічого кращого, як замість Ельвіри стати віце-королевою Мексики.

Ватажок ще вів свою розповідь, коли один з його людей прийшов доповісти йому, що було зроблено протягом дня; тож він підвівся й попросив дозволу відкласти продовження історії на наступний день.

Ребека нетерпляче зауважила, що нас завжди хтось перериває у найцікавішому місці, після чого розмова пішла вже про якісь дрібнички. Кабаліст сказав, що дістав звістку про Вічного Жида, який вже пройшов Балкани й скоро прибуде до Іспанії. Далі я не знаю, хто що робив того дня, тому переходжу до наступного, який був значно багатшим на події.

День вісімнадцятий

На світанку, коли я прокинувся, у мене з’явилося бажання відвідати нещасну шибеницю Лос-Ерманос; я сподівався, що знову знайду там якусь жертву. Прогулянка не була даремною, бо я й справді знайшов чоловіка, який лежав між двома повішениками. Бідолаха здавався вже зовсім мертвим і закоцюблим, однак коли я торкнувся його рук, то переконався, що життя ще не покинуло його. Я приніс води, щоб скропити йому обличчя, однак, бачачи, що він не приходить до тями, узяв його собі на плечі й виніс поза шибеничну огорожу. Мало-помалу він прийшов до себе, втупився в мене безумним поглядом, а потім раптом вирвався й почав тікати в поле. Якийсь час я стежив за ним, але помітивши, що він біжить у чагарники й легко зможе заблукати там, я вирішив, що мій обов’язок — наздогнати й затримати його. Незнайомець озирнувся, а побачивши, що я його переслідую, став тікати ще швидше; нарешті він перечепився, упав і поранив голову. Я обтер йому рану хусткою, потім, відірвавши шматок власної сорочки, перев’язав йому голову. Незнайомець нічого мені не сказав; тоді, заохочуваний цією покірністю, я подав йому руку й відвів у циганський табір. Протягом усього цього часу я не зумів видобути з нього жодного слова.

Прийшовши до печери, я побачив, що всі вже зібралися на сніданок; для мене залишили одне місце, посунулися також, щоб посадити незнайомця, зовсім не питаючи, хто він і звідки узявся. Такі вже звичаї іспанської гостинності, яких ніхто й ніколи не наважується порушувати.

Незнайомець накинувся на шоколад як людина, яка надзвичайно зголодніла. Ватажок циган запитав, чи то розбійники так сильно його поранили.

— Зовсім ні, — відповів я, — я знайшов цього сеньйора непритомним під шибеницею Лос-Ерманос. Ледь прийшовши до тями, він одразу щодуху почав тікати в поле; тоді, боячись, щоб він не заблудив у чагарниках, я погнався за ним і вже мав його схопити, як він упав. Причиною того, що він покалічився, є швидкість, з якою він тікав.

Почувши це, незнайомець поклав ложечку й, обернувшись до мене, дуже серйозно сказав:

— Ти неправильно висловлюєшся, сеньйоре, що, мабуть, є наслідком хибних принципів, прищеплених тобі в молодості.

Ви легко можете здогадатися, яке враження справили на мене ці слова. Проте я заспокоївся й відповів:

— Сеньйоре незнайомцю, можу тебе запевнити, що від юних літ мені прищеплювали якнайкращі принципи, які мені тим більш необхідні, що я маю честь бути капітаном валлонської гвардії.

— Я говорив, — перервав мене незнайомець, — про принципи, які склалися в тебе стосовно прискореного бігу по похилих площинах. Бо якщо хочеш говорити про моє падіння і подати його причини, то повинен узяти до уваги, що оскільки шибениця розміщена на підвищенні, то я мав бігти по похилій

1 ... 59 60 61 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"