Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Нік, а ти куди знову зник? – раптом ззаду з'явився Том, який, мабуть, трохи відстав від мене, поки ми йшли сюди. – Коли мене нахабним  чином розбудили, то я не знайшов ні тебе, ні твого ліжка.

– Твої турбування зайві, як бачиш я тут. І спав я в кімнаті навпроти, де в принципі і ти мав бути, – раптом ні з того ні з сього випалив Нік. – А ось ти вчора випадково заблукав до кімнати Анки і ночував звичайно там же. – Говорив він це все з абсолютно спокійним виглядом, коли я стояла зовсім приголомшеною і не знала, що ж буде далі. Зважаючи на все, він щиро хотів зізнатися Тому, що ми ночували в одній кімнаті. В мить Том перевів погляд на мене і сказав.

– Отже, якщо я ночував у твоїй кімнаті, то ти ночувала в…?

– «Ех, Томе, як же не вчасно ти приходиш до логічних висновків. Чому саме зараз ти почав користуватися своєю головою, а не тоді коли цього вимагає ситуація», – подумала я і помітила, що Нік мало не засміявся, мабуть почувши мої думки.

– Ти на вірному шляху у своїх здогадах, Анка ночувала в кімнаті зі мною, замість тебе, – раптом відповів Нік, через що я готова була вбити його прямо зараз. Адже мені не хотілося так падати в очах мого підлеглого, але його реакція була трохи несподіваною.

– Вибач мене за те, що поставив тебе в таке незручне становище. Мабуть, це все ж таки я винен. Ще й уранці тебе шокував, сподіваюся ти не сильно ображаєшся на мене, – такий поворот подій змусив мене дивитися на ситуацію більш реально, ніж уранці, і я швидко знайшла для нього чесну відповідь. 

– Та не переймайся ти так, нічого страшного не трапилося. Я вчора теж дуже сильно спати хотіла і тому сама до ладу не побачила куди зайшла. Тим паче, ми і так завжди всі достатньо поряд спимо, коли доводиться на вулиці ночувати, – намагалася я переконати Тома, що все гаразд. А то видно, що він почувався надто винним.

Після того, ми всі приступили до сніданку, і я помітила, що Нік якось дивно на мене поглядає. Мабуть те, що Том сказав про ранок не пройшло непоміченим.

– «Кохана, про який шок йшлося з уст Томаса, коли він вибачився?», – не витримала цікавість і Нік вирішив подумки зі мною поспілкуватися, що я аж сіпнулася від несподіванки. Мене ця його нова манера спілкування "аля, закохана парочка" починає дратувати, але я стрималася і спокійно відповіла.

– «Та так, нічого істотного», – не дуже мені й хотілося про це говорити чоловікові, який мені в коханні зізнався, хтозна яка буде реакція.

– «Рано чи пізно я все одно у Тома дізнаюся, думаю буде краще, якщо ти сама розповіси», – не переставав наполягати він і я після  кількох хвилин умовлянь і ще декількох слів «кохана» все ж таки здалася.

– «Ну це справжня дрібничка, навіть не потрібно звертати на це увагу», – хотіла я хоч якось пом'якшити те, що скажу.

– «Говори вже, не тягни! Мені ж цікаво!», – все наполягав Нік. – «Що ж за день такий дивний?», – намагалася я подумати так, щоб не передати цього Ніку, і здається в мене вийшло, адже він не відреагував на це.  Але все ж таки розповіла йому що сталось.

– Отакої! – раптом голосно сказав Нік і засміявся. Через несподіванку ми з Томом аж сіпнулися.

– Ти мене лякаєш! – тільки й сказав Том, піднімаючи виделку, яку впустив.

– «Це не смішно, між іншим!», – розлютилася я на нього і дуже грізно зиркнула в його бік.

– «Та невже, як на мене дуже навіть смішно!», – не зупинявся він посміхатися.

– «Досить скалиться! А то я підсмажу  тебе на вогнищі», – чесно, його поведінка доводила мене до сказу.

– «Звідки в цій скромній леді стільки жорстокості, просто дивуюся. А я тобі щось цікаве сьогодні хотів повідомити», – глянув він на мене серйозно.

– «І що ж це?», – зиркнула я на нього з підозрою, не відволікаючись від їжі.

– «Ніколи не вгадаєш, де ми зараз перебуваємо».

– «За обіднім столом».

– «Збільши свій світогляд», – посміхнувся він.

– «Тоді здивуй мене!», – була я скептично налаштована до того, що можу почути.

– «В цей момент..., ми знаходимося.., в прихованому селі, а точніше це місто,  з чудовою назвою... Притулок драконів».

– Брешеш?! – тепер вже я різко підірвалася і втупилася в нього, щоб він підтвердив те, що я почула, а Нік просто сидів і посміхався. Я забула, що ми подумки спілкувалися і глянувши на Тома, зрозуміла, що він злякався. Вдруге за сніданок ми з Ніком ось так незрозумілі фрази вигукуємо і Том вже напевно думає, що в божевільню потрапив.

– Чи ви вдвох сказилися? – не витримав він.

– Ой, ну… ти знаєш, я задумалася про своє, а після мені дещо почулося, у що важко було повірити, – почала я безглуздо виправдовуватися.

– Що ж тобі могло почутись, адже ми наскільки я міг помітити, мовчки їли. Щось мені здається, настав час закінчувати цей сніданок. Допиваю чай і йду провітритись, а то через вас двох я можу і заїкою стати, – сказав Том, після чого перевів свої слова в дії. В той час, як ми з Ніком продовжили мовчки їсти. Коли ми залишилися в кімнаті на самоті, я нарешті задала питання, що мучило мене.