Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

Алекс не поспішає йти, і я помічаю його вагання. Він збентежено тупцює на місці, перш ніж знову заговорити:

- Е-е… я подумав, може, ми разом?

Я видихаю, трохи піднявши брову.

- Алекс ...

Він піднімає руки, здаючись.

- Та нічого такого, чесно! Я просто хотів пригостити тебе. Так би мовити за знайомство, без задньої думки, — каже він, але в його голосі все ті ж нотки надії.

Я примружуюсь, оцінююче дивлюся на нього.

— Мені не можна кави, — спокійно відповідаю.

Алекс не бентежиться:

- Не проблема. Що ти любиш? Чай? Сік?

Я зітхаю, неохоче здаючись.

— Гаразд, — відповідаю, піддавшись його наполегливості.

Алекс світлішає, наче виграв невелику битву.

- Чудово! Я пригощаю, – з усмішкою заявляє він.

Помітивши, що я все ще недовірливо дивлюся на нього, він жартівливо підморгує:

— Ну, я готовий підлаштуватися. Якщо в тебе специфічні смаки, можу організувати коктейль із овочевих соків, ну чи чогось екзотичнішого… як щодо огірково-селерового міксу?

Я не витримую і починаю сміятися, уявляючи, як він підносить мені склянку зеленого соку з серйозним виразом обличчя. Його щирий ентузіазм та легковажне ставлення починають мене розважати.

- Посмішка в тебе теж гарна, - несподівано каже він серйозним тоном, і його погляд стає м'якшим.

Я знову примружуюсь, і він тут же піднімає руки в удаваному жесті капітуляції.

- Все-все, я зрозумів, - каже він з усмішкою. — Кави не можна. Тут поряд є чудове кафе, кажуть, у них чудовий асортимент напоїв.

Ми піднімаємось і прямуємо до виходу. Вже біля дверей, трохи обернувшись, я насамкінець говорю:

— Я люблю чай із лимоном.

Алекс усміхається, киває, і ми виходимо з кабінету. Його легкий сміх звучить луною в порожньому коридорі, поки ми прямуємо в кафе, і я відчуваю, що поруч із цим новачком все-таки варто бути насторожі.