Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

       Ранок настав швидко. Ще тільки почало світати, але люди вже працювали. Ігвард вирішив прогулятися містечком. Він вийшов із таверни й попрямував до ринку, а звідти — на площу. Хлопець провів майже годину, спілкуючись із місцевими про життя, проблеми та лорда. Містечко було невелике, всі знали одне одного, тож він назвався мандрівником. На мить замислившись і задивившись на собор, Ігвард випадково врізався в молодого хлопця. Це був високий білявий юнак у кольчугі. «Ти! Да я! Да ти!» — обурено вигукнув він. «Ти напав на мене!» — нервово кричав незнайомець. «Вибач… Я не хотів», — спокійно відповів Ігвард. «Ні...! Ти образив мою честь. Я викликаю тебе на бій!» — кинув він рукавичку.  «Ти хоч знаєш, як битись? Ха! Звісно, ні. Ти ж простолюдин, не те що я — сер Роланд!» — зухвало додав юнак.  Роланд, самовпевнений і пихатий, прагнув принизити простолюдина перед усіма. Ігвард мовчки підняв рукавичку. «На, тримай меч», — подав зброю слуга Роланда. Король помітив, як люди почали збиратися у коло, аби спостерігати за сутичкою. «Ну ти й безстрашний, раз насмілився битися проти найкращого лицаря королівства», — пробурмотів слуга. Тим часом Роланд розпочав першим і завдав удару, але Ігвард ухилився. Другий, третій удари також не досягли мети. Нарешті, Ігвард вправним рухом відбив атаку та вибив меч із рук супротивника й приставив меч до його шиї.

       «Точно найкращий?» — глузливо перепитав Ігвард, глянувши на здивованого слугу. Роланд, червоний від сорому й люті, почав кричати: «Стража! Стража!». Озброєні Стражники прибігли на крик та зупинилися, не розуміючи, що відбувається. «Він напав на мене! Я вимагаю його арешту!» — показуючи пальцем на юнака, казав все ще на землі білявий лицар. Чоловіки озирались від нерозуміння. «Це наказ! Виконуйте!» — репетував той. Очільник патруля нарешті відповів: «Вибачте, сер Роланде, але ми не можемо заарештувати короля». Ошелешені почутим, люди, слуга і сам Роланд враз завмерли. Всі одразу вклонилися. «Вибачте мене, Ваше Величносте!» — пробурмотів Роланд, стаючи на праве коліно. Беллатор усміхнувся: «Це і є один із найкращих лицарів, який пропустив битву у Тенебрійських лісах?». Король трохи помовчав і додав: «Та встань ти уже!». Лицар піднявся, «Вибачте, Мілорде!» — повторив він. «Йди геть і не називай себе лицарем. Ти — цього не гідний», — холодно відповів Ігвард. Роланд, червоний від ганьби, швидко побіг у бік лісу, а за ним його слуга. «Що це за хлопець?» — поцікавився король.  «Сер Роланд. Він тільки сьогодні повернувся із далеких земель», — пояснив один зі стражників. «Звідки та що він там робив, ніхто не знає, окрім лорда», — додав інший. Ігвард мовчки обвів поглядом людей, які бачили, як він наказав нахабника, та почув голос жінки: «Слава королю!».

       Ігвард повернувся до замку. Пройшовши через залу, він одразу попрямував до кабінету Бронгарда, де той уже чекав на нього, виглядаючи дещо стурбованим. Ситуація ставала все напруженішою, і лорд добре це розумів, коли дізнався де був король. Як тільки король увійшов до кімнати, то не став тягнути час. «Лорд Бронгард», — почав він, не втрачаючи ні секунди. «Я не потерплю твоїх знущань з народу! Ти більше не зможеш контролювати людей через страх… І якщо ти ще хоч раз ображатимеш простих людей чи спробуєш зробити щось подібне на моїх землях, я не буду мати жодних вагань і страчу тебе!» — попередив хлопець. Лорд Бронгард знервовано здригнувся. Його обличчя почервоніло. Він спробував щось сказати, але слова не виходили. «Я не… я не розумію, що ви…» — пробелькотів він, але, недоговоривши, його голос затих.  Ігвард з кроком наблизився до столу. «Ти не розумієш, тому що ти звик до безкарності. Але цього більше не буде», — відповів король, стукаючи пальцем по столу. Ще більш строго він додав: «Знай, що будь-яка спроба повторити твої вчинки стане твоїм останнім кроком. Я стежитиму за тобою, Бронгарде. І жодна твоя підлість не залишиться непокараною». Чоловік стояв мовчки, з острахом дивлячись на короля. Його губи тремтіли, але він не наважувався нічого сказати, лише думав: «Такий малий, а такий…». Ігвард ще раз поглянув на нього, впевнений, що він більше не буде обдирати людей. «Я покидаю твої землі», — завершив король, і, не чекаючи відповіді, вийшов з кімнати. Лорд залишився стояти, відчуваючи полегшення. «Наївний хлопчик… наївний», — тихо промовив він, але коли переконався, що король пішов і не почує його слова.