Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

- Куди ти дивишся? - звернулася до мене Тіффані, коли рев затих. - Пішли шукати, де вихід з цього місця. Мені набрид цей дивний маленький світ.

- Не піду, - вперто сказала я, кусаючи губи. - Я не піду звідси, поки не дізнаюся, що це за місце.

- Це не наша справа, - невдоволено фиркнула блондинка. - Нам треба швидше вийти, щоб не померти з голоду.

- Ні, тут Райан! - я вчепилася в капсулу хлопця, боячись, що та зараз може теж зникнути, як і інші. - Я нікуди не піду. Я не кину його.

- Що він тут робить? - Тіффані вмить опинилася поруч зі мною й подивилася через скляну кришку капсули на хлопця. - Він має бути в лікарні.

- І я про це, - кивнула, продовжуючи спиратися на скляну поверхню. - Може, можна якось відкрити цю штуку та звільнити його?

- Не треба! - чоловічий голос пролунав позаду й ми обидві підстрибнули від несподіванки.

Я різко обернулася, знімаючи рюкзак, та приготувалася захищатися від непроханого гостя.

Але, яким було моє здивування, коли перед собою я побачила того самого хлопця, якого ми розглядали в капсулі. На щастя, він був одягнений.

- Й обережно з обгортками, вони повинні залишатися на місці, - пробурчав він, а потім більш мирним тоном додав. - Будь ласка.