Читати книгу - "Останній дракон, Ана-Марія Еріш"

Дні йшли, а Вільям так досі й не зробив ніякого кроку. Я не думаю, що він передумав, а скоріш за все просто чогось очікує. На днях ми отримали звістку про те, що він вбив Ліама, забравши перед цим його силу. І хоч цей хлопець й зрадив нас, та все ж я справді засмутилася. Адаму ж було боляче, хоч він і намагався це приховати. Довгий час він вважав його своїм найкращим другом. Зараз його активно підтримував Томас, з яким вони подружилися. А нам з Делією навіть вдалося виділити час та порозмовляти. Однак це якесь затишшя перед бурею. Я вже давно перестала вірити в те, що небезпека відступила. Навіть коли ми переможемо, все одно я постійно очікуватиму нападу, адже рано чи пізно знайдеться той, хто захоче отримати владу.                                                                                 

Згодом до нас приєдналися ще метаморфи. Викладачі Академії, ректор, деякі батьки учнів та батько Адама з дружиною. Що ж це і справді було хороше відкриття. Нас ставало все більше, і кожен якось знаходив собі куточок в маєтку. Все ж ми всі не спали одночасно. А ще, як виявилося, все ж це найбезпечніше місце. Ми звернулися навіть до Ради та трьох королев, та ніхто нам не повірив. Ніби Вільям та Маріанна поважні люди, члени правління. Та й не може бути, аби такий древній рід як Варгас мав зрадників. Нічого, ми маємо якось впоратися без них. Хоча я собі це й не дуже добре уявляла. Поки що в моїй голові немає конкретного плану. Поки що ми просто намагалися якось підготуватися до того, що нас очікує. А мене ж досі хвилювала Ангеліна. Я поняття не мала, хто ж вона така. Ця дівчина точно щось приховує, адже вона не звичайний метаморф. Та захист пропустив її, а значить вона не зашкодить мені. Тому коли я побачила як вона вночі одна сидить на сходах, я просто підійшла до неї ближче та присіла. Цікаво, і про що вона задумалася?                                                                                 

- Ангеліно, чому ти не спиш? Зараз не твоя черга слідкувати за всім. - сказала я. - До того ж ти виглядаєш досить втомленою.                                                                                                            

- Можу теж саме запитати й в тебе. - парирувала вона. - Ти ж теж би мала відпочивати зараз.             

- Це мій маєток, і я маю бути насторожі. Тут є місця, в які не пропускають нікого крім мене, і там можуть бути пастки. А Родерік не в змозі контролювати всіх. Ось і доводиться приглядати тут за всім. - посміхнулася я. - Та і не спиться в такі ночі. Коли я не знаю, що буде завтра.                                      

- Ось і мені не спиться. - видихнула Ангеліна. - Знаєш, я все життя старалася бути непомітною. Це стало якимось певним девізом. Мій талант... - вона зам'ялася. - Він досить рідкісний, і за ним доволі часто полювали. Тому і доводилося слідувати певним правилом. А тепер я порушила їх всі. Потрібно було просто сидіти та не висовуватися. Ця війна і без мене б обійшлася. - дівчина опустила голову на руки. - Я просто тут зараз псую все своє життя. Тепер все буде інакше.                                                       

Талант Ангеліни був для мене досі незрозумілим. Я не знала всіх особливостей інших рас, проте такого ще точно не зустрічала. Вона точно не простий метаморф, однак я дуже сумніваюся, що ця дівчина зараз прямо все розповість мені. Ми ще не настільки добре знайомі. Але я справді можу зрозуміти її переживання зараз. Ангеліна приховувала якийсь секрет, і мені залишалося лише здогадуватися, що ж саме сталося.                                                                                                                                       

- Але ти ж все одно тут. Ти тоді дуже сильно допомогла нам. Навіть не знаю, як би все склалося без твоєї допомоги. Ні, він би сюди не прорвався, але могла б бути битва. А так все склалося досить непогано. - врешті сказала я. - Тобі вдалося пересилити себе.                                                                 

- Так, і сама не розумію, чому так вчинила. Просто в один момент вирішила, що це буде правильно. А коли почала думати, то вже була тут. - дівчина не дивилася мені в очі. - Я не хотіла бути героєм, адже занадто багато уваги.                                                                                                                                

- Та ти вже герой. Ти зараз тут, аби врятувати інших. І щось мені підказує, що ти навіть готова пожертвувати власним життям заради інших. - намагалася підтримати її я. - Це показник того, що ти дуже смілива дівчина.                                                                                                                                       

- Але я боюся, аби ціна не була занадто високою. Принаймні для мене. - прошепотіла Ангеліна. - Що буде далі? Я навіть задумуватися про це не хочу.                                                                                 

В той момент мені настільки стало шкода цю дівчину, адже вона і справді пішла на відчайдушний крок. Ця дівчина приховувала дуже багато чого, і тепер вона в неабиякій небезпеці. Але це справді дуже важливо. Вона змогла пожертвувати власними інтересами заради загальної безпеки. А її талант може нам неабияк знадобитися. І я не стану розпитувати її правду про силу, адже це буде не надто ввічливо. Однак мені достатньо того, що Ангеліна зараз тут. Як і усі інші. Кожен з них має свої історії, плани та секрети. Проте нас всіх дещо об'єднує - бажання захистити свій світ...