Читати книгу - "Українська міфологія"

Доволі часто в описах «навського весілля» ні русалки, ні будь-які інші демонологічні персонажі не фігурують: ідеться лише про музику, яка лунає невідомо звідки. Відповідно респонденти не завжди пов’язують його з русалками, іноді вважаючи таке «весілля» проявом нечистої сили, «лякайла»:

— «Моя сестра покойна ходіла в лєс посадку полоти. Тут заграла музика, а там же й сєла нема, ничого. Там колісь хутори булі. Заграла гармошка. То вона кінула і ту посадку полот да побєгла додому. Каже: «Ну, вже так єдут да спєвают васєльє, шо й ну. І гармошка грає. Це вже, думаю, мінє прієдут до кошари, то й мінє охотнєй будє». То вони як прієхалі — ту кошару худоба обвернула, порозбігаласа та худоба. То вже назавтра пастухи попріходілі, то там один був хитрий пастух, позбірав… І грає музика, і співає, і воз тарабаніть, а нічого нєма».[1008]

— «А є — музика грає. Ми (я ше мала була) з падружкою Галькою раз йдем, я і кажу: «Слухай, Галя, чуєш, яка музика грає?» Пошлі туди. А там фігура стояла, може, в колишнєє врем’я, то і церква там була — стояв хрест. Толькі доходим до її хати, а такою бурою, таким вєтром як дало нам, ми вскочили і бульш не ходили. Галя каже: «Тату, там так музика грала». Вон вишов — тольки окна затрєщали. Двері закрив і каже: «Я вам дам — больш ходити». То, казали, недобре було. На соше, на роздорожжі».[1009]

— «Ходив-ходив на вигон, ну та й вже пізно було. «Вже, — каже, — в хату не піду…» А льон рвали. Бити його треба. Насіння. І він каже: «Полежу на тому льонові. Ех, — каже, — чути — «бом-бом-бом!» — і грають, і співають, — вулиця людий повна… Як схвативса, — каже, — я на ту вулицю — никого нема». А йому чи снилося, чи шо».[1010]

Загалом же ймовірно, що оповіді про «весілля русалок» зумовлені демонологічними уявленнями про них як про незаміжніх дівчат.

5. Частотні розповіді про те, як людина зустрічає процесію русалок. Вони можуть іти «клином»: «Вмерлі, чи шо. У женському пóлові. Взрослі. Казали, шо ключем ходять тиє росáвки».[1011] Здебільшого ж ідуть «ланцюжком»: спершу — старі, потім — молодші й зовсім маленькі:

— «Русальний є тиждень. Ну, якісь, кажуть, русалки. Колись їх люди бачили. В нас тут такий дід старий був, його вже давно немає. Каже, їхав в Русальний тиждень, як вже він кінчається, той тиждень (то, кажуть, Розрізне). Ото вже ті русалки йдуть по місцям. «Да й, каже, їду собі, дримлю…» Каже: «Щось мені кінь так прихнув. Я так голову звів — то йдуть люди. Так, — каже, — через дорогу переходять. То я став, і кінь став. І дивлюся — попереду так вбрані хороше, а ззаду вже такі маленькі йдуть. Такі малі йдуть, а далі більші, і більші, да й, — каже, — такі маленькі… І так, — каже, — у одного жита через дорогу мені прийшли і так, як оно хвиля покотилася житом. Вже мені з жита більш не видно. І кінь побачив — почав прихати, махає. І, — каже, — думає, по дорозі подивлюся, які є слєди. Я зліз з возу, пішов на ту дорогу — ніякого слєда нема, як пісочок був, як їхали люди, і все. Нема там ніякого слєду, а таке велике стадо і такі вбрані люди йшли». Ото-то таке дід розказував. Кажуть, якби він не розказував, то таке б щороку бачив. А розказав — вже все. Ну, все кажуть, шо ніби то є тоже люди помершіє. От умирають малії, старії, но там вони всі так, як в один возраст би то, молоді вони. Всі молоді. Але уже такі маленькі дітки ззаду йшли. Так от дід бачив. Каже, от таку кумедію бачив. Він, каже, розказував, а хто його знає?»[1012]

— «Колись… я то не знаю, але ще в нас одна є жінка, шо росказувала, вже нам росказувала, шо колись, посля Тройци, у ту недєлю, на Росал… називали — Росáлний тиждень, посля Тройци, то ше росалкó колись ходили. Хто на Росалницу помер — сьо обов’язково колись ходили. Гарно одєтиє… ну, так одєтиє, як їх, мабуть, хавáли, в такой гарной одежи… Оно Катя Ващикова росказувала: тамово за селом їхній був хутор, а вони просо пололи з матерою. І йшли росалкó зтýля. Ідуть, — целий, каже, такий шнурок, — спевають, танцують, а мати, каже, на менé: «Катю, Катю, скорéнько лягай… Бо не можна, бо ж це, — каже, — цьóго…» І, каже, понад нами вони перейшли і пошли на мóгилки. То сьо ше є така жінка, і сьо росказувала».[1013]

Нерідко у варіантах цієї розповіді одна з русалок (зазвичай найменша) з тієї чи тієї причини відстає від інших:

— «Це ше токо мати моя росказувала, шо як була мала, то бачилі русалок. Послє Труйци цéлу недєлю не можна шити, аж до Розигр. І колись русáлок бачили люді. То, каже, на городі люди там шось роблят, а вони ідут. Ідут сперва старіє, потім вже молодшіє, молодшіє, а ззаду вже така дєвочка маленька бєжит і кульгáє. «А чого ти, — каже, — кульгаєш?» (на ножку). А вона: «Це мені, — каже, — мама поколола ножку». Віходить, вона шила на тих Розиргах і поколола їй ножку, і вона кульгала».[1014]

— «Пошов один чоловєк у лєс. От іде у лєсі, аж ідут такіє спєви, такіє спєви, музика грає, і бежат. Бежат усє — і старіє, й малиє, маленькі, і всякі. А дєвочка одна іде, і спадає в єє трапочкі тіє, шо ножки пообматували. А вона йде і каже: «Дядєчку, поможи мінє, — на того чоловіка. — Поможи мінє об’язат, бо я остаюса, бо пошли нашіє». Ун єй об’язав ножку, і она й побєгла, й побєгла. Росалкі. Це на Тройцу було».[1015]

— «А то раз бачив, йшли десь там раз — одноє скакало в пути, а другоє оповите, так як то оповивають дитину в коляску, і воно оповитейкоє лежєло, в труні, і так як воно йшло з тими русалками, то воно стібáло так. То, каже, не міг нічого йому зробити. Тоє шо скакало в пути, то він розрізав шнурочка ножем, а тоє, шо стибало через головку, то озєв, каже, на руки і оддав взрослой жіноцци. Чи там дівчина, чи хто там ішла, ну, русалниці оддав на руки ту дитину. І, каже, взяла вона і понесла тую дитину (то, шо стібáло — то перекочувалось так через головку, воно не могло йти, а оповите було). Ото тако росказовав батько наш».[1016]

— «В нас тута нема, сину, а тута дід жив в войну, то казав, шо вискакáли дівчата з збожжа і просились, шо розв’яжи ноги чи руки, бо як