Читати книгу - "Фаустина, Сергій Фішер"

— Куди ми їдемо? — запитала вона, коли вони від'їхали на достатню відстань від СІЗО.

— За місто, — відповів хлопець. — Там є будинок, де ти зможеш перечекати перші кілька днів. Потім тебе переправлять за кордон.

— Хто ти? — повторила Єва своє питання. — І хто тебе найняв?

Хлопець кинув на неї нервовий погляд.

— Мене звати Сергій. Я... скажімо так, займаюся специфічними перевезеннями. Зазвичай товарів, але іноді й людей. Щодо того, хто найняв — не знаю. Замовлення прийшло через посередника.

— За скільки тебе купили?

— Достатньо, щоб я ризикнув, — він посміхнувся криво. — Я зазвичай не працюю з такими... резонансними клієнтами, як ти. Але сума була виключною.

Вони їхали в тиші ще десь півгодини, поки не виїхали на трасу, що вела з міста. Нічна дорога була майже порожньою, лише зрідка назустріч проносилися фари інших автівок.

— Твоє обличчя на всіх новинах, знаєш? — раптом сказав Сергій. — "Жінка-вбивця втекла з СІЗО". Тебе порівнюють з Чикатило і цією американкою, як її... Ейлін Ворнос.

— Я не серійна вбивця, — тихо відповіла Єва.

Сергій кинув на неї скептичний погляд.

— Ні? А хто ж тоді? Жертва обставин?

— Щось таке, — Єва повернулася до вікна, дивлячись на темні силуети дерев, що проносилися повз. — Ти б не зрозумів.

— І не хочу, — чесно відповів він. — Мені платять не за розуміння, а за доставку.

Вони звернули з траси на вузьку лісову дорогу. Фари вихоплювали з темряви стовбури дерев, створюючи враження, ніби вони рухаються крізь якийсь моторошний тунель.

— Скоро приїдемо, — сказав Сергій. — Будинок стоїть окремо, найближчі сусіди за п'ять кілометрів. Там є генератор, вода з власної свердловини, запаси їжі. Можеш перечекати хоч і місяць.

— Мені не потрібен місяць, — промовила Єва. — Мені потрібно лише двадцять днів.

— До чого? — поцікавився Сергій.

— До кінця, — відповіла вона, не пояснюючи більше.

Нарешті машина зупинилася перед невеликим дерев'яним будинком, схованим серед сосен. Сергій вимкнув двигун, і запала глибока тиша, порушувана лише шелестом листя під вітром.

— Прийшли, — сказав він. — Ходімо, я покажу тобі все всередині.

Вони вийшли з машини. Єва глибоко вдихнула свіже лісове повітря — таке інше порівняно із затхлим повітрям СІЗО. Попри всю небезпеку, попри невизначеність своєї долі, вона відчувала дивне полегшення. Принаймні, вона помре вільною, а не в кам'яній клітці.

Сергій відімкнув двері будинку і увійшов першим, вмикаючи світло. Всередині було просто, але чисто — вітальня з каміном, кухонний куток, двері, що вели, мабуть, до спальні та ванної.

— Генератор уже працює, — пояснив він. — Холодильник заповнений, в шафах є консерви та крупи. Вода з крану пришла, можна пити. Є навіть супутниковий інтернет і телефон, але я б не радив користуватися — можуть відстежити.

Він підійшов до каміна, присів, закладаючи дрова.

— Зараз розпалю, бо вночі холодно. Спальня там, — він вказав на двері. — Ванна поруч. Все як у людей.

— Дякую, — сказала Єва, розглядаючи кімнату. — Ти... залишишся?

— Ні, — Сергій запалив сірник і підніс до розкладених дров. — Я маю повернутися до міста. Хтось має навести хибний слід, ніби ти поїхала на південь.

Полум'я розгорілося, кидаючи тіні на стіни. Сергій підвівся, витираючи руки об джинси.

— За кілька днів прийде інша людина, — сказав він. — Вона підготує документи для перетину кордону.

— Я не збираюся тікати з країни, — спокійно відповіла Єва.

Сергій здивовано глянув на неї.

— Тоді навіщо все це? Навіщо взагалі тікати з СІЗО?

— Щоб провести останні дні не в клітці, — Єва підійшла до вікна, вдивляючись у темряву лісу. — Щоб побачити зорі, відчути вітер. Померти вільною.

— Померти? — Сергій напружився. — Ти... плануєш самогубство?

Єва повернулася до нього, і щось у її погляді змусило хлопця відступити на крок.

— Ні, не самогубство, — сказала вона тихо. — Просто мій час скоро закінчиться.

Сергій дивився на неї довгим поглядом, очевидно, не знаючи, що сказати. Нарешті він взяв куртку і рушив до дверей.

— Роби, що хочеш, — сказав він. — Мені заплатили за доставку, а не за спасіння твоєї душі.

Він зупинився на порозі, повернувся.

— До речі, в шафі у вітальні є рушниця і набої. На випадок, якщо сюди забредуть непрохані гості. Або... якщо ти все-таки передумаєш щодо самогубства.

З цими словами він вийшов, і за мить Єва почула, як заводиться двигун його машини. Потім звук поступово стих, і вона залишилася сама.

Єва повільно обійшла будинок, вивчаючи своє нове пристановище. Все було саме так, як описав Сергій — скромно, але чисто і функціонально. В холодильнику вона знайшла їжу, в шафах — чистий одяг. І справді, у великій шафі у вітальні лежала мисливська рушниця з коробкою набоїв.