Читати книгу - "Чотири сезони"

— Безперечно.

— Тож перейдімо до суті справи. От що я пропоную. Кілька сеансів для містера та місіс Боуден у консультативному центрі в середмісті. Із дотриманням повної конфіденційності, певна річ. Тамтешній директор, Гаррі Акерман, мій добрий друг. І я думаю, що цю ідею їм повинен запропонувати не Тод. Її маєте запропонувати ви. — Ґумка Ед широко всміхнувся. — І тоді, може, у червні все повернеться у свою колію. Нічого неможливого не бачу.

Але Боудена ця пропозиція, вочевидь, стривожила.

— Боюся, вони спустять на хлопчика всіх собак, якщо я їм це запропоную, — сказав він. — Справа вельми делікатна. Усе може обернутися дуже погано. Малий пообіцяв мені, що з подвійною силою візьметься до навчання. Його самого дуже непокоїть те, що він так сильно з’їхав. — Він розтягнув губи в посмішці, якої Ед Френч не міг до кінця зрозуміти. — Непокоїть сильніше, ніж ви думаєте.

— Але…

— І мене вони сваритимуть, — із притиском швидко промовив Боуден. — Ще і як будуть, Бог свідок. Моніка вже коситься на мене, бо вважає, що я забагато пхаю свого носа в їхні справи. Я стараюся не втручатися, але ви ж бачите, що коїться. Думаю, краще залишити все, як є… на цьому етапі.

— У мене великий досвід у таких справах, — запевнив Боудена Ґумка Ед. Він згорнув руки на Тодовій особовій справі й подивився старому просто у вічі. — Я вважаю, що тут необхідна сімейна психотерапія. Ви ж розумієте, що шлюбні проблеми, котрі переживають ваш син і невістка, мене цікавлять лише тому, що вони справляють вплив на Тода… а нині цей вплив украй негативний.

— Дозвольте висунути контрпропозицію, — сказав Боуден. — У вас, напевно, є якась система оцінювання успішності в середині чверті?

— Так, — обережно погодився Ґумка Ед. — Картки інтерпретації успішності — КІУ. Діти, звісно, кличуть їх провальними. Їх видають лише в тому разі, якщо оцінка учня за певний курс серед чверті нижча за сімдесят вісім. Інакше кажучи, картки КІУ ми видаємо тим дітям, яким загрожує «D» чи «F» за предмет.

— Дуже добре, — кивнув Боуден. — Тоді я пропоную таке. Якщо малий відхопить одну з цих карток… бодай одну… — Він підняв догори вузлуватий вказівний палець. — …то я піду до сина й невістки та скажу їм про те ваше консультування. Ба більше скажу. — Він промовив «скашшу». — Якщо малий отримає вашу провальну картку у квітні…

— Власне, ми видаємо їх упродовж першого тижня травня.

— Справді? Якщо він її одержить, то я даю гарантію, що вони погодяться на консультації. Містере Френч, Дік із Монікою турбуються про сина. Проте нині їх так поглинули власні проблеми, що… — Він знизав плечима.

— Я розумію.

— Тож дамо їм цей час, аби залагодили власні негаразди. Тягти себе за волосся з болота… це ж так по-американському, правда?

— Так, напевно, правда, — відповів йому Ґумка Ед після хвилинних роздумів… та швидкого позирку на годинник, який повідомив йому, що до наступної зустрічі лишається п’ять хвилин. — Я приймаю вашу пропозицію.

Він підвівся, а разом із ним встав і Боуден. Вони знову поручкалися. Ґумка Ед потис простягнуту руку дуже обачно, пам’ятаючи, що в старого артрит.

— Але якщо говорити з усією прямотою, то мушу вам сказати, що вкрай мало учнів здатні вибратися з вісімнадцятитижневого піке за якихось п’ять тижнів навчання. Їм потрібно надолужувати величезний обсяг згаяного. Величезний. Підозрюю, що доведеться вам, містере Боуден, виконати свої гарантійні зобов’язання.

І знову Боуден усміхнувся, тією ледь помітною усмішкою, що занепокоїла Ґумку Еда.

— Ви так думаєте? — от і все, що сказав він.

Протягом усієї тієї розмови щось не давало Гумці Еду спокою. І тільки під час обіду в кафетерії, більш ніж за годину по тому, як «Лорд Пітер» пішов, знову охайно затиснувши парасольку під пахвою, психолог зміг для себе сформулювати, що ж то було.

Вони з Тодовим дідом розмовляли щонайменше чверть години, може, навіть усі двадцять хвилин, але жодного разу, як здалося Едові, той не назвав свого онука на ім’я.

Задихаючись, Тод прокрутив педалі до кінця дюссандерівської доріжки й припаркував велик на відкидній ніжці. Уроки скінчилися чверть години тому. Одним стрибком подолавши східці ґанку, він скористався власним ключем і припустив коридором до залитої сонцем кухні. На обличчі в нього вимальовувався сповнений надії краєвид — крізь чорні хмари проривалося сонячне сяйво. Якусь мить стояв у дверях кухні, відчуваючи, як стислися голосові зв’язки й живіт, і спостерігав, як Дюссандер гойдається в кріслі, тримаючи на колінах повну склянку бурбону. Старий досі був при параді, хоч краватку ослабив і відтягнув на два дюйми вниз, а верхній ґудзик сорочки розстебнув. На Тода він дивився порожнім поглядом ящіркових очиць із-під напівстулених повік.

— Ну? — тільки й зумів видушити з себе хлопець.

Дюссандер відповів не одразу, вирішив помучити його ще кілька секунд — і ці кілька секунд розтяглися для Тода на десять років. А тоді підкреслено повільно поставив склянку на стіл коло пляшки «Прадавньої доби» й сказав:

— Той довбак усьому повірив.

Тод полегшено з присвистом видихнув повітря із заціпенілих легень.

Та не встиг він знову вдихнути, як Дюссандер додав:

— Він хоче, щоб твої нещасні проблемні батьки відвідували сеанси сімейної терапії в його друга з центру. Дуже на цьому наполягав.

— Господи! І ви… що ви… як ви це розрулили?

— Я дуже швидко міркував, — відповів Дюссандер. — Як у тієї дівчинки з оповідання Сакі[78], уміння швидко плести небилиці — одна з моїх переваг. Я пообіцяв йому, що твої батьки підуть на ці сеанси, якщо ти отримаєш одну провальну картку, коли їх видаватимуть у перший тиждень травня.

Уся кров відринула від Тодового обличчя.

— Що-що ви зробили?! — замалим не завищав він. — Відколи почали виставляти оцінки, я вже завалив два тести з алгебри й один з історії! — Він зайшов у кухню. Бліде обличчя вже блищало від поту, що проступив на