Читати книгу - "Будь дивом"

Ось так ти завершиш своє життя. Залишиш спадок, який час не зможе знищити. Бо він буде в серцях інших людей.

Урок 50

Якщо ти сьогодні прокинувся, у Бога ще є плани щодо тебе

Скільки потрібно людей, щоб змінити світ?

Одна людина.

Байдуже, скільки в тебе грошей, скільки часу тобі лишилося, скільки в тебе енергії. Неможливо бути надто старим, надто хворим, надто розбитим чи розчарованим, щоб служити Богу. Кажуть, що кінець людини є початком Бога. Коли я перебувала в жахливому стані після хіміотерапії та щоденного опромінення, ці слова щоранку мене надихали і змушували вставати з ліжка й робити крок назустріч життю: «Якщо ти сьогодні прокинулась, у Бога ще є плани щодо тебе».

Я наклеїла ці слова на свою книгу для ранкової медитації після того, як побачила їх в одній газетній статті. Ще не кінець — допоки Бог не скаже, що тобі вже час. І якщо ти й досі тут, є причина.

І, може, не одна.

Мої друзі, які перебувають на реабілітації, щороку в червні відвідують заходи на честь дня заснування Спільноти анонімних алкоголіків. Цю традицію започаткували в Акроні, що в Огайо.

На спеціальних підставках коло сцени встановлюють три портрети, а в залі збираються тисячі людей з усього світу — щоб ушанувати засновників спільноти. Це гігантська чорно-біла фотографія Білла Вілсона, який зазнав невдачі як біржовий брокер. Це величезний портрет лікаря Роберта Сміта, чиї руки тремтіли під час операцій, бо він пив забагато віскі. І великий портрет сестри Марії-Ігнатії, яка працювала вчителькою музики, доки в неї не стався нервовий зрив. Її звільнили від виконання обов’язків і запропонували зайнятися безневинною справою — стежити за зимовим садом у місцевій лікарні. У результаті вона почала допомагати лікареві Бобу лікувати алкоголіків. Вони побачили цих людей з іншого боку — як тих, хто страждав від хвороби з назвою «алкоголізм», яку можна було вилікувати.

Коли ці троє людей опустилися на дно, їх закликали піднятися до чогось більшого, чогось настільки значного, що й годі було уявити. Усі разом вони сприяли заснуванню духовного братства, яке врятувало мільйони життів. Наша поразка може стати відправною точкою для Бога. Якщо ти досі тут — це не кінець, аж поки Бог не скаже, що це так. Можливо, ти завершив усі свої справи, та для Бога це може бути початком.

Ніколи не здавайся, не відмовляйся від того, що тільки ти сам можеш дати світові. Поки ти ще тут, це означає, що тебе потребують.

Я познайомилася з Еллою Мей Чікс Джонсон, коли їй виповнився 101 рік. Вона побувала в 30 країнах і пережила двох чоловіків. Елла Мей попорпалася в стосі паперів і дістала промову, яку написала, коли їй виповнилося 90 років. Ні, то було не те. Вона схопила аркуш із промовою, яку написала в 95 років. Знов не те.

А тоді дістала промову, яку виголошувала під час свого 100-річного ювілею. Її чорне крісло на коліщатках ледве стримувало енергію цієї жінки. Елла опустила ногу на підлогу, щоб спрямувати крісло до книжкових полиць. Вона щойно закінчила читати «Сповідь економічного вбивці».

Я зустрілася з нею у 2005 році, коли жінка здобула нагороду, яку зазвичай отримують визначні випускники факультету прикладних соціальних наук у коледжі Манделів при Західному резервному університеті. У той час вона була найстарішою випускницею цієї програми. Коли її навідав декан, вона саме читала звіт комісії щодо терористичного акту 11 вересня.

— Хочу дізнатися, що їм вдалося з’ясувати, — сказала вона.

Під час святкування свого сотого дня народження Елла Мей роздала всім гостям надрукований список своїх улюблених книжок. На її туалетному столику стоїть портрет «доброго самарянина», який вона намалювала 81 рік тому. Біблійна притча про чоловіка, який зупинився, щоб допомогти пораненому незнайомцю, котрого всі оминали, сформувала все її життя.

Для неї першими добрими самарянами були її сусіди — містер і місіс Девіси. Вони стали для неї батьками, коли мама померла. Дівчинці тоді було лише чотири роки. Жінка отримала диплом за спеціальністю «Французька мова», однак чорношкіра жінка не мала права викладати французьку, а тому стала соціальним працівником.

Вона переїхала до Клівленда й захистила диплом магістра у 1928 році. А потім працювала в департаменті соціальної допомоги округу й одного разу допомогла клієнтці, яку звали Луїза Стокс. Син цієї жінки — Луїс — згодом став конгресменом, а його брат Карл — першим чорношкірим мером великого міста.

Цей портрет — останнє, що жінка бачить перед сном, і перше, що вона бачить вранці. Це виклик, згідно з яким живе Елла Мей Джонсон. Її версія фрази: «Я можу».

Коли їй виповнилося 105 років, вона поїхала до Вашингтона, щоб побачити інавгурацію першого чорношкірого президента. Елла Мей померла в 2010 році, не дочекавшись появи своїх мемуарів «Моя душа спокійна. Незвичайне життя 106-річної жінки». Протягом усіх цих років вона ніколи нічого не планувала, а лише втілювала в життя Божий план.

Евелін Бойд заробила право сидіти склавши руки. Коли я з нею познайомилася, їй було 92. Протягом 33 років свого життя вона викладала музику — переважно в громадських школах Клівленда. Її завжди непокоїв той факт, що деякі учні початкових класів навіть не могли прочитати слова пісень.

Як удова-пенсіонерка вона могла б усамітнитись і заощаджувати кожну копійку. Та натомість Евелін працює волонтеркою в клівлендській клініці та Спілці сліпих. Вона витрачає по 30 доларів, щоб купити книжки для дітей, із якими ніколи не познайомиться.

Щоразу, коли вона отримує новий каталог «Daedalus Books», жінка уважно його переглядає й читає всі описи книжок, щоб замовити найкращі. Їх доставляють місцевому педіатрові для його програми «Простягни руку і читай». У такий спосіб Евелін пожертвувала 500 новеньких книжок.

Одного разу лікар Роберт Нідлмен зауважив, що в приймальні медичного центру у бідному передмісті Бостона не було книжок, які могли б читати діти, чекаючи на прийом. Працівники помітили, що маленькі пацієнти крадуть книжки, а тому не викладали їх. Той факт, що діти спраглі до читання, надихнув Нідлмена на збір коштів. Він хотів купити тисячі книжок, щоб видавати їх кожній дитині, яка приходить до лікаря.

А тоді він знайшов волонтерів, які читали книжки вголос у приймальні. Саме так він разом із Баррі Цукерманом започаткував національну некомерційну програму «Простягни руку і читай». Вони хотіли подарувати кожній дитині можливість полюбити книжки. Евелін теж цього хотіла.

— Я прожила чудове життя, — казала вона. — І не