Читати книгу - "Страта"

Ірена була неприємно здивована. Сіт був єдиним жителем ферми, до якого вона не відчувала ні дрібки симпатії. Скорше, навпаки.

— Сіт... Ірено, бачите, я не зобов’язаний усе вам пояснювати, але якщо вже ви запитали... Винен якраз не Сіт. А Трош...

— Он як? — вона не приховувала подиву.

— На жаль... Трош нервується останнім часом. Це дуже небезпечно, він стає неадекватним... Через нього починає хвилюватись і Ельза. А Сіт... теж не відзначається терпимістю. Навряд чи Ян допустить, аби напередодні... гм... важливої події на фермі порушилася стабільність... Це нічого, що я вам все це розповідаю?

Гори за вікном згасали. Кімната неквапливо поринала в темряву.

— А скажіть, — пробурмотіла Ірена, — ви, як лікар... як психолог... знаєте, ЧОМУ нервується Трош?

Нік знизав плечима:

— Якби ж то знати...

Вона знайшла Троша в корівнику, у «звіринці», як вона сама для себе це охрестила; Ельза тут же вийшла (і здалось Ірені, чи ні), але нишком кинула на захожу неприязний погляд. Утім, чого їй радіти — після всього, що сталося...

Трош залишився. Кивнув, пом’явся, розвів руками, ніби закликаючи в свідки кроликів та іншу живність:

— Навіщо ви сюди... Смердить... і взагалі...

— Може, підемо до мене? — запропонувала Ірена.

Трош похитав головою.

— Але чому? Моя кімната — кого хочу, того й кличу в гості... Чи Ельза, — вона зробила незграбну спробу пожартувати, — приревнує?

Трош знову похитав головою — на цей раз злякано.

— Тоді прогуляймось? У мене до вас розмова, Троше. Я хотіла би...

— Авжеж, — Трош глитнув, мускуляста шия здригнулася. — Так, звичайно...

У мовчанні вони дісталися хвіртки, але не вийшли. Вітер до ночі затих, ліхтарі над будинком і прибудовами майже не гойдалися, на снігу лежали жовті плями світла. Гір не було видно — вони просто мовчки були присутні в цій темряві.

— А звідки тут вода береться? — несподівано для себе самої запитала Ірена.

Трош пожвавився:

— О, тут дуже хороша вода... Мінеральне джерело...

— Зрозуміло. Троше, я чимось вас засмутила?

Найбільше їй хотілося, щоб він спантеличено закліпав. І тоді зі спокійним серцем можна буде сказати собі, що припущення, яке її мучить, — помилкове...

Він опустив очі. Втягнув голову в плечі.

— Я засмутила вас? — перепитала Ірена м’яко, як тільки могла.

Він відступив на півкроку.

— Я говорила про такі дурниці — про Творця, про моделі світів... Але ж я письменниця, ви знаєте. Зараз я пишу про моделі — от і верзу казна-що... Невже вас це засмутило, Троше?!

Він мовчав.

— Вибачте... Якби я знала, що для вас це так важливо... Але ЧОМУ кілька дурних слів так вас зачепили? Напевно вам їх говорили надміру, сміялися з вашої віри, і взагалі... Хіба ні?

— Так... — вичавив з себе Трош.

Тепер він підвів голову, світло ліхтаря впало йому на обличчя. Синці здавалися темними окулярами, надітими на очі.

— Троше, — у неї раптом горло перехопило від жалю. — Я збрехала. Забудьте все, що я говорила...

Він зітхнув:

— Ні... це тепер ви... брешете. А тоді ви говорили правду.

— Звідки ви взяли?!

— Видно...

— Троше, та ви з глузду з’їхали! По-вашому, я справді... особисто знаю Творця?!

Вона спробувала засміятись, і частково це їй удалося.

Трош не всміхнувся:

— Можливо... Я ж не знаю, хто ви. Можливо, ви самі — захожа. Із зірок... Із інших світів...

— Читайте класику і не дивіться серіалів, — повчально сказала Ірена, в той час як її сповільнена кмітливість зі шкіри пнулася, аби що-небудь придумати. Ні, такий поворот справ не входить у її плани. Нізащо...

— Троше... Хай там як — дайте мені слово, що ви все забудете... заспокоїтеся... опануєте себе...

Він похитав головою:

— Пізно. Ян тепер уб’є мене.

Ірена не знайшла, що відповісти. У неї язик прилип до зубів.

Трош глибоко зітхнув:

— Нік давно вже знає... що я нестабільний. Він скаже Яну... Та це й на краще. Воно тільки спочатку страшно... Бо я бачив цих... яких він привозив живими... А потім ми їх спалювали... Те, що від них залишалось... Але я не боюсь, я стану перед Творцем... Нехай я і не до кінця спокутував... але крові я віддав більше, ніж вилилося з її тіла... і його тіла. Обох, разом узятих... І Ян візьме всю кров, яка у мене в жилах. До крапельки... І я нарешті дізнаюся...