Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

В цей час моя красуня розповідала мені казки про фей, які народжуються в пальмових садах. Від неї почув історію принца Камра Ессамана і принцеси Бедур: поки вони спали, фея Маймун і ельф Данеш забрали їх на своїх крилах у далекі країни, де звели їх разом; коли вони після всіх радощів та насолод знову заснули, їх повернули додому: принца в Індію, а принцесу в Персію. Це була прекрасна історія, яка приспала мене. Я певен, що саме нектар Сейб-Алніфи нагнав на мене сон. Тільки й пам'ятаю, що лишень я приляг на ложе, прекрасна Сейб-Алніфа поклала між нами меча і свою голову поруч з моєю.

Та як тільки я заплющив очі, земля щезла з-під ніг. Я чув шелест вітру над своєю головою, а пролітаючи крізь хмари, чув грім, як коли блискавка розсікає хмару навпіл.

Серед блиску тисячі зірок я упізнав ельфа Данеша, котрий ніс мене на своїй спині. Він був велетенським чоловіком, з величезними крилами кажана, розмах котрих закривав горизонт, а замість волосся та бороди його вкривали листя бамбука та пальми. Ми летіли так швидко, що вузький серп місяця виріс, округлився і зменшився до останньої чверті у мене над головою. Деякий час з нами змагався метеорит. Коли він нас наздогнав, Данеш вдарив його каблуком і той розлетівся мільйонами іскр. Поглянувши донизу, я побачив під нами Китай, котрий я упізнав з порцелянових веж та довгих каналів. Тибет вкривав давній лід Гімалаїв. Великі монгольські степи. Ось наблизився Арарат, який я упізнав по полум'яному кільці — вівтар вогнепоклонників персів. Поруч джерело вічного вогню Баку і я згадав, що ельф Данеш був одним з великих духів цих язичників.

На верхівці гори Арарат є палац, красу якого годі описати. На стінах його викарбувані імена щасливих людей, котрі вдячні за це Богу. Блищать ці імена яскравіше, ніж золото, і освітлюють кімнату більше, ніж сонце. Тут ельф Данеш посеред кімнати, обвитої шовком та дорогоцінним камінням, поклав мене собі на долоню і раптово залився громоподібним реготом.

— Ти запізнилася на стотисячну частку хвилини! — вигукнув Данеш.

— Ти випередив мене на триста зонів! — почувся інший голос, і в ту ж саму мить з'явилася Маймуна. Вона теж була велеткою. Її волосся чисті корали, а крила виблискували перламутром. Жінку, котра сиділа в неї на плечах, вона поклала поруч зі мною. Ельф і фея раптом перетворились на дим — один жовтий, інший синій. І ці дими залетіли у карафки, що стояли на столі посеред дорогих напоїв та їжі.

Жінка, що сиділа поруч зі мною, була моєю дружиною, котру я залишив у Німвегені, от тільки виглядала вона ще чарівнішою, ніж я пам'ятав. Вогонь в її очах, червоні вуста, щастя на обличчі, все було ще привабливішим, ніж будь-коли. Її голос звучав дзвінкіше, ласкавіше, солодше; вся вона була якась неземна. Ми припали у поцілунках один до одного і це було нашим першим питанням та відповіддю один одному. І поки марево щастя заливало мене, я бачив, що її обличчя також заливає щастя. Ми пустували: стали дітьми, реготали, потім стали бенкетувати і ділились кожним шматочком. Ми пили з одного келиха, сиділи на одному стільці і пробували всі напої, котрі були перед нами. Здавалося, що кожен наступний напій був все солодшим, як і поцілунок після нього. Людськими словами не описати все те задоволення, яке ми розділили. На столі залишились дві карафки: одина жовта, інша — синя. «Давай спробуємо ці також!» — сказала моя дружина. «Давай!» — відповів я, і ми відкрили їх. Та замість напоїв звідти піднявся жовтий і синій дим, який залив усю кімнату. З цього диму утворилися дві постаті: Маймуни та Данеша. Ми відчули, що нашому щастю настав кінець, і нам знову треба розлучитись. Після цього ми так само написали свої імена на стіні, як і ті, хто був тут щасливим до нас.

Тоді мені згадалось, що я маю повідомити дружині дещо важливе.

— Ти знаєш, я став королем. А ще я одружився з іншою жінкою. Чи дозволиш ти мені її так само цілувати та обнімати, як тебе?

Дружина відповіла: «Дозволяю».

На доказ того, що ми провели цей час разом, розмовляли один з одним, та її дозволу вона міцно стиснула мою руку і її обручка тріснула, притиснувшись до моєї.

Я ж на згадку про цю щасливу ніч, проведену в палаці на горі Арарат, подарував їй золотий браслет з лінгамою, який носив на зап'ясті, як релігійний символ Шиви. Крім того, відірвав і віддав шматок пологу з темно-червоного шовку з вишитими золотими драконами.

Після цього нас взяли на плечі і знову вітер свистів над головою, пролітали хмари, виблискували зірки, над Гімалаями засяяли рожеві промені світанку. Ельфам треба було поспішати і я почув шепіт моря під нами. Тут Данеш вирвався вперед із швидкістю світла, пролетів вогняною стрілою над лісами, випустив мене з рук — і я впав на землю.

На щастя, я упав всього лише з ліжка на підлогу.

(— Ну, і навіщо ти нам розказував, що саме тобі снилося? — прогримів злісно солтис.)

Але, вельмишановне панство, якщо суддівська палата Німвегену занесла до протоколу мій сон і на його основі винесла рішення, то прошу вас зробити те саме. Скажу вам, що в