Читати книгу - "Четверо в яхті"

— Я й не думала, що ви спіймаєте мене на слові. Ви справді так любите ловити рибу?

Здіслав скривився.

— Ну, то не вдавайте з себе героя, йдіть і поспіть краще.

— А… ви?

— Я справді люблю.

— Ну, тоді я теж.

— Як хочете, — сказала Люцина сухо. — Тільки попереджую, що це не дуже веселе заняття.

Здіслав почав присягатися, що ні про що інше не мріє. Люцина махнула рукою. Вони пішли назад до подвір'я. Озброївшись палицею, Люцина підійшла до купи гною і спокійно почала копирсатися в ньому. Здісь спочатку здригнувся, побачивши, як одчайдушно звиваються черв'яки, потім почав рішуче хапати їх і швидко кидати в бляшанку, щоб трохи допомогти своїй товаришці в цій важкій роботі.

Коли вони повернулися на пристань, імла була ще дуже густа, але десь далеко, праворуч, крізь її вату пробивалося щось золотисте.

— Пізно! — скривилася Люцина. — Другим разом треба буде завчасно накопати черв'яків…

Здісь схопив весла, але дівчина одіслала його на ніс. Це був невеликий човен-плоскодонка. Під умілим керуванням Люцини він швидко йшов уперед по коридору серед високого очерету.

— Ну, тепер обережно! — попередила дівчина. — Поворот.

З усього розгону вони в'їхали в очерет. Холодні стебла його, покриті краплинами роси, стьобали Здіся по щоках.

Човен насилу рухався. Щоб допомогти Люцині, Здісь хапався за очерет, підтягуючи човен. Руки відразу стали зеленими.

Нарешті вони пробралися через найгустіші зарості. Імла поріділа. Крізь останні ряди очерету стало видно молочний простір озера.

— Ну, годі! — сказала Люцина. — Спробуємо тут. Тільки не хитайте човен і не стукайте веслом, ногами чи вудкою у дно. Риба дуже реагує на рух води і звук. Черв'яка вмієте насаджувати?

По обличчю Здіся вона догадалася, що не дуже. Люцина взяла його вудку і показала. Здісь насилу переміг себе: ця форма катування живих тварин здалася йому особливо жорстокою. Люцина не звернула на це ніякої уваги. Вона пересунула поплавець на вудці Здіся на якихось півметра від гачка.

— Ну, починайте, ось так! — сказала дівчина, граціозно закидаючи свою вудку на невеликий вільний простір серед очерету. — Великої риби тут не зловимо. Взагалі Снярдви не дуже рибне озеро. Але окунці, коропчики чи красноперки… о!

Вона швидко витягла вудочку. Золотиста рибка завбільшки з палець тріпотіла на гачку. У Здіслава серце завмерло від щастя. Виходить, що це не пусті балачки про рибну ловлю, адже при ньому, на його очах ловляться екземпляри, не набагато менші, наприклад, від шпротів.

Людина відчепила рибку і кинула її у воду так швидко, що Здісь не встиг запротестувати.

— Це дріб'язок! — сказала дівчина. — Красноперка. Тут, в очереті, не можна й розраховувати на більше. Ну, чому ви не ловите?

Здісь закинув на те саме місце, але гачок влучив в очерет. Він смикнув вудку, та гачок тільки міцніше впився в стебло. Довелося під'їхати, щоб звільнити вудку.

Вдруге закинув, попав у воду. Люцина тим часом витягла одну за одною дві такі ж маленькі рибки.

— От досада! Тільки черв'яків з'їдають! Ми напали на цілий косяк цього дріб'язку. Спробуємо далі.

Під'їхали ближче до озера. Здісь задивився на Люцинину вудку. Маленький біло-червоний поплавець хвилину нерухомо лежав на боці, а потім раптом засмикався.

— Є! — крикнув Здісь.

І в той же час Люцина смикнула вудку. Гладка поверхня води лопнула, щось величезне, як здалося хлопцеві, злетіло в повітря і, вміло спрямоване, приземлилося в човен.

— Ну, нарешті! — завмираючи, прошепотів він. — Оце вже справді…

Люцина зняла з гачка рибу, потримала в руці. Це була така сама золотиста рибка, як і попередні, тільки трохи більша.

— Сантиметрів п'ятнадцять, — сказала Люцина. — Ні, надто мала.

Глибоко розчарований таким марнотратством, Здісь одвернувся до своєї вудки. Чомусь не міг її знайти. Тобто, вудлище він тримав у руці, а поплавець, який ще хвилину тому був на чистій поверхні води, десь зник! Нічого не розуміючи, Здісь глянув на Люцину. Але дівчина в цю мить витягувала вудочку з десятисантиметровою красноперкою на гачку, яку знову викинула в озеро.

Здісь сидів ще кілька секунд, перелякавшись, що загубив поплавець. Нарешті додумався підняти вудлище і відразу ж заспокоївся: поплавець знайшовся, виринув з очерету. Та коли Здісь хотів знову закинути вудочку, він несподівано відчув опір. Зі злістю смикнув вудку.

— Ну й роззява! — Люцина помітила його безпорадність. — Обережно! Риба ж зірветься!

Тільки тепер Здісь зрозумів. Кров ударила йому в голову. Тремтячими руками він ще раз спробував витягти вудочку. Але щось там, під водою, її не пускало.

— Покажіть! — простягнула руку Люцина. — Ну, звичайно, заґавився знаменитий рибалка, не підсік вчасно, і риба заплуталась в очереті.

Вони підтягли човен до поплавця.

— Тепер розплутуйте. Тільки обережно.

Здіслав нахилився, намагаючись підтягнути нейлонову нитку. Під водою щось шарпнуло і кинулося вбік.

— Ну, ваше щастя! Повільніше, повільніше! — крикнула Люцина, бачачи, що хлопець по лікоть занурив руку, намагаючись спіймати ще невидиму здобич.

Нарешті красноперка на поверхні. Здіслав не бачив істотної різниці між нею і акулою, яку спіймав екіпаж «Дункана» з книжки «Діти капітана Гранта». Він схопив, її, підняв, кинув у човен.

— Ну що ж, для початку…

— Мабуть, з кілограм важить! — перебив Здісь. Люцина радісно засміялася.

— Мабуть, грамів сто! От як народжуються рибальські легенди! Але не бійтесь, я не викину. Хай буде. Вона сантиметрів вісімнадцять. Тільки не галасуйте. Обережно. Ну, закидайте!

Здісь не зводив очей з своєї першої здобичі.

— Яка гарна! — промурмотів. — Золота!

— Так, дуже гарна, — підтримала Люцина. — Одна з найкращих у нас. І характер у неї простий, хороший. Вона без церемоній іде на принаду.

— Правда?

— Взагалі це чудова риба.

— Ну звичайно!

— В