Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Я кинула погляд на Айта. Він тихо перемовлявся з Харом, періодично закочуючи очі. Синяк на вилиці ставав дедалі більшим і яскравішим.

- Розхар, будьте ласкаві, проведіть Айтвараса в медкрило, - кинув ректор, так само уважно вивчаючи артефакт. - І ви, Іміт, теж йдіть відпочивати. Головне, не забудьте прив'язати до себе амулет знову, перш ніж надіти перед сном.

- Зі мною все гаразд, не треба в медблок, - заперечив Айт, але О'Ларс його перебив.

- По вашому обличчю видно, як усе гаразд, - пробурчав ельф, - підлікуєтеся і теж підете відпочивати. І не сперечайтеся! Все, йдіть!

Айт зібрався провести мене до кімнати, на що я вперлася і сказала, що йду з ними до медблоку. Знаю я вас, хлопці, проігноруєте, як пити дати, наказ О'Ларса і одразу до себе підете.

- Іммі, - обійняв мене староста, - я правда в порядку, не турбуйся. До завтра все пройде саме, ось побачиш!

Хар поруч тільки кивав і підтакував. І чому я не здивована?

- Ні, - я помотала головою, непогоджуючись - сказано в медблок, значить в медблок! Я хочу бути впевнена, що більше справді немає жодних травм.

Айт підняв руки догори, капітулюючи.

- Добре, - посміхаючись, погодився він, - тільки заради твого спокою я піду туди. А ти, заради мого, підеш відпочивати одразу до себе, підходить?

Я хотіла обуритися, але згадала, що треба довіряти своїм близьким. Ще жодного разу Айт мене не обдурив, то навіщо ж демонструвати свою недовіру?

- Підходить, - я залишила невагомий поцілунок на його щоці і пішла до себе.

У кімнаті нікого не було. Ді, мабуть, знову додому вирушила. Розповім їй усе, коли повернеться. А зараз можна розслабитися. Диван, мій рідний, я йду до тебе!

Добре так сидіти, витягнувши ноги і ні про що не хвилюватися. Треба ще душ прийняти і амулет знову до себе прив'язати. Так і зроблю, тільки на хвилину очі прикрию.

- Іммі, - Ділара злегка потрясла мене за плече.

Я розплющила очі і не змогла відразу збагнути звідки вона тут взялася. Щойно я була одна, а двері не відчинялися.

- Подруго, ти б нормально в ліжко спати лягала, - хихикнула вона, - а то на дивані таке собі задоволення.

І тут я нарешті зрозуміла, що просто заснула і не чула повернення Ді.

- Скільки часу? - хрипким, від сну, голосом спитала я.

- Вже вечеря минула, - вона поставила на стіл горщик ароматного рагу, пару здобних булочок і кухоль чаю. - Поїси, це грім Арнон принесла, за вказівкою ректора.

Живіт відгукнувся бурчанням на такий смачний запах, а рот одразу наповнився слиною.

- Спасибі!

Поки я вечеряла, Ді встигла сходити в душ і витягти з шухляди столу фіал із зіллям, для чергового нічного сеансу.

- Ох, Ді, що сьогодні було!

Вона посміхнулася.

- Я вже знаю, - і додала, помітивши мій здивований погляд: - я хлопців зустріла, вони якраз із медблока поверталися. Ти як?

Я знизала плечима.

- Та нормально, - відповіла їй чесно, - морально я була готова до такого повороту. Єдине, не очікувала, що Айт нарветься саме на Аеліса. Але так навіть краще вийшло.

Ми переглянулися та засміялися, Хусса нам було зовсім не шкода.

- Гаразд, я в душ! - І ліниво поплелася у ванну кімнату.

Закінчивши з водними процедурами, я взялася за прив'язку амулету. Вколола палець, капнула три краплі крові на голову дракона, хвіст і сам камінь.

- Силою своєю! Кров'ю своєю! Заклинаю! Відтепер і навіки, твоя господиня лише я!

Камінь засяяв, наче маленьке синє сонце, кімнату заполонило блакитне світло, а метал палив мою руку, погрожуючи залишити по собі сильний опік. Але я продовжувала тримати амулет, знову і знову промовляючи заклинання.

Тільки все це було дрібницею порівняно з тим, що я відчувала всередині. Я відчувала, ніби до мене повернулося щось споріднене, близьке та невід'ємне. Як я раніше не помічала, що втратила таку важливу частину себе?! Згадалася зустріч із батьком, на очі навернулися сльози радості. Татку, я повернула твій подарунок і більше ніколи з ним не розлучуся! А коли все закінчилося, сяйво згасло, метал охолонув, виявилося, що на долоні не залишилося й сліду опіку.

- Нічого собі! - вигукнула Ді, яка з цікавістю стежила за моїми маніпуляціями. - У тебе навіть очі світилися!

- Та ти що? - здивувалася я і надягла амулет на шию. - Не пригадаю, щоби раніше таке було. Хоча я ж проводила прив'язку на самоті. Ну що, починатимемо?

Вкотре скривившись, ми випили потрібне зілля. Цього разу воно було не таке мерзенне на смак. Хоча, кому я брешу?! Воно все одно таке ж огидне! Боги, будь ласка, нехай це буде останній прийом, ну неможливо ж пити цю бурду!

- Ді, каблучку зніми, - нагадала я їй, коли вона вже зібралася зачитувати заклинання.

- А, точно, - вона зняла її та поклала до кишені, - після цієї гидоти все з голови вилетіло.

Я весело розміялась. Ось ні грама не мала сумніву, що так воно і було.

- Годі сміятися, дихай давай, - буркнула Ділара.

- Та дихаю я, дихаю.

Вдих - видих, моє тіло розслаблене, свідомість чиста і ясна. Зосередитись на принцові, ніяких зайвих думок. Вдих видих…