Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Розплющила очі. Я в невідомому приміщенні навколо темно, але чітко простежувалися обриси меблів. Зважаючи на все, я стою поруч зі столом, трохи віддалік стоїть чи то крісло, чи стілець. Ще є диван та невелике віконце над ним. За вікном ніч, зірки яскраві, але їхнього світла недостатньо, щоб розгледіти все навколо.

- Якого біса?! - Вирвалося у мене.

Це не камера принца! Тут тепло, відчувається запах дерева та стародавнього пергаменту. Я чхнула через величезну кількість пилу.- Ну і куди мене занесло? - вголос розмірковувала я, - Ді, ти мене чуєш?

- Так, - її голос звучав зовсім поруч, ніби вона була зі мною в цій кімнаті, - я не можу зрозуміти, що відбувається, але я поряд. Спробуй начарувати сферу світла.

Я ляснула себе по лобі. Точно! Це там, у принца, не працювала магія, а тут поки що невідомо.

– Luceat!

Вийшло! На моїй долоні засвітилася невелика куля. При тьмяному освітленні з'явилося відчуття, що я раніше тут бувала. Дивно…

- Я стою біля чийогось робочого столу, - сказала я і піднесла сферу ближче, щоб краще все роздивитися - тут якісь записи, але не можу розібрати, що в них написано.

- Що там ще є? - запитала Ді.

Я почала рухатися в бік досить-таки дивних стін. Опинившись зовсім поруч і побачивши, що це не стіни, я ахнула.

- Тут книжки! - здивовано вигукнула я. - І це не стіни, це стелажі! І їх тут не просто багато, а дуже багато, Ді!

На полицях, акуратно викладені і виставлені, знаходилися безліч сувоїв, старовинних манускриптів, різних книг і навіть артефактів. Проблема полягала в тому, що назви неможливо було прочитати, і коли я спробувала взяти в руки один із сувоїв, моя рука пройшла крізь нього.

- Що це означає? - моє питання, явно, було риторичним.

- Іммі, нам треба потрапити до принца, - почувся голос Ділари, - спробуй заплющити очі і уявити себе поряд з ним. А вранці поговоримо з ректором, може він щось підкаже.

Так, звісно, вона має рацію. Потрібно заплющити очі, глибоко дихати та думати про принца. Але думати виходило погано. Думки постійно поверталися до цього місця. Похитала головою, зосередилася на темряві та камері хлопця. Вдих видих…

- Як? - Почула я здивований зойк принца.

Розплющила очі і сама ледь не прокричала те саме питання. Переді мною, на відстані кількох метрів, стояв молодий хлопець. Його коротке русяве волосся сплуталося, одна брова розсічена. Він дивився на мене широко розплющеними сіро-зеленими очима і від здивування хапав ротом повітря.

- Святий їжачок та його компанія, - видихнула, вражено, я. - Такого я точно не очікувала!