Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"

Стулив очі і відчув, що дрімає… Знеболювальне, прийняте у більшій дозі, подіяло як снодійне…

За два дні проводжали Річарда Сеймура. Він нічого більше не згадував, наче тієї розмови біля каміна й не було.

Благословивши Маргариту та Елізабет, він потиснув руку Шведові. Більше не оглядаючись, ступив на підніжку і зник у вагоні потяга, який мав його доправити до Марселя.

Ліза непомітно витерла вологі очі і прошепотіла:

— Боже, нехай ця наша зустріч не буде останньою…

* * *

Цю молоду жінку Едіт Тюдор-Харт бачила не вперше.

Жінка прогулювалася тротуаром повз її фотостудію щоп’ятниці в пообідню пору, котячи перед собою гарненького візочка, з якого виглядало чепурне дитя. Дівчинка. Гарненька, рожевощока, на диво сумирна, бо Едіт жодного разу не бачила, аби вона капризувала чи плакала.

Та й сама незнайомка, навіть на упереджений жіночий погляд, була красунею: синьоока брюнетка із бездоганною матовою шкірою, точеним профілем, високими грудьми і тонкою талією. І точно не прислуга, не нянька. Для няньки чи прислуги, навіть для утриманки у неї був занадто впевнений і респектабельний вигляд, як зауважила Едіт. Усім своїм виглядом, кожним своїм рухом ця молода особа випромінювала той природній, невловимий лондонський шарм, на рахунок якого Едіт Тюдор-Харт не раз намагалася переконати себе, що то міф і не більше.

Однак як талановитий фотограф Едіт не могла не відчути, не зрозуміти: вона дурить саму себе.

Щоразу, як-от тепер, спостерігаючи за цією прекрасною незнайомкою з вікна своєї фотостудії, Едіт Тюдор-Харт усвідомлювала: для приїжджих дівчат та жінок, особливо чужоземок, навіть якщо їм поталанило пристойно облаштуватися у столиці та вдало вийти заміж, той шарм залишався незрозумілим і недосяжним… Із ним треба було народитися. З ним треба було зростати, всотуючи його разом із молоком такої ж чистокровної англійки-матері.

Порода… Ось що це було. Породу не купиш ні за які гроші. «Справжня англійська троянда!» — мимоволі відзначила про себе Едіт.

Молода жінка мала доглянуте каштанове волосся, вкладене за останньою модою, носила елегантні капелюшки в тон до ошатних пальт чи жакетів — Едіт нарахувала їх із десяток, не менше. На ногах (і це було першим, на що вона звернула увагу) дорогі, тонкі панчохи і добротні черевички на підборах.

Можна зекономити і витратитися на пристойний капелюшок, можна самотужки вкласти волосся, але взуття одразу видає статус свого власника — це Едіт Тюдор-Харт знала напевне.

У дами, за якою вона спостерігала, тих черевичків — чорних, брунатних, зелених, навіть кольору марсали — яка розкіш! — було до кожного пальтечка…

Раз по раз, тільки-но незнайомка робила наступний крок, з-під поли її тонкого весняного пальто виглядала не менш дорога тканина сукні — смарагдової, кольору шоколаду, м’ятного відтінку чи традиційна картата, як шотландський кілт.

«Цікава штучка… — думалося Едіт Тюдор-Харт. — Вона чиясь утриманка чи дружина? Гм… ким може бути її чоловік? Якийсь підстаркуватий, заможний комерсант, юрист, інженер чи лікар, котрий, вклепавши цій красуні дитинку, тепер мусив забезпечити їй ще й такий елегантний вигляд і безбідне життя?»

Едіт не сумнівалася, що її теорія могла бути цілком близькою до істини. В Англії видати юну дівчину заміж за статусного, хоч і підтоптаного джентльмена все ще вважалося звичною справою і вельми вдалою сімейною оборудкою.

Однак ким би він не був, той чоловік, він, вочевидь, дотримувався сучасних, прогресивних поглядів та не збирався замикати таку красуню вдома, у золотій клітці або ж приставити до неї і дитинки під час прогулянок натовп прислуги та охоронців…

Едіт спостерігала за молодою жінкою щоразу, намагаючись визначити, чи справді вона сама з дитиною прогулюється тротуаром, чи немає позаду когось, хто б її таємно супроводжував, наглядав за нею на відстані.

Зрештою, чи не пастка це, розрахована для неї, Едіт Тюдор-Харт?

Фотостудія Едіт — чудове прикриття, але хтозна, вона мусить бути певною, аби, розставляючи сіті іншим, самій не втрапити на гачок британських спецслужб.

Можливо, молода вродлива пані з дитиною у візочку — розрахунок на те, що Едіт зреагує на потенційну клієнтку, запросить до себе у фотостудію, заведе знайомство?

Минали дні, тижні, а незнайомка з дівчинкою у візочку все прогулювалася тротуаром у певний день і час, не звертаючи жодної уваги на вивіску фотостудії Едіт Тюдор-Харт, наче тієї й не існувало зовсім.

Іноді зупинялася, поправляла малечі подушечку чи подавала іграшку, але завжди робила це невимушено, природно, без жодної напруги…

Зрештою Едіт переконалася: то був її традиційний променад і ніяка вона не засланка.

Отож, можна було спробувати.

Ця стратегія уже кілька разів приносила свої результати, й Едіт була цілком задоволена тим, як завдяки її чуттю, інтуїції та красномовству випадкові перехожі, отакі ж, як ця миловидна пані, ставали клієнтками її фотостудії, а далі переходили у розряд добрих знайомиць, заходили до Едіт разом із чоловіками на чай, теревенили про те і се…

Едіт тим часом зондувала їх поглядом, промацувала їхні переконання, заводила обережні розмови, ніби випадково цікавилася політичними уподобаннями своїх співрозмовників… Мала для того наперед заготовлені інструкції та шаблони, але й імпровізувала з задоволенням, тож жодна з її відвідувачок не могла б запідозрити Едіт у нещирості чи підловити на повторюванні. Та все ж пошук, ретельний відбір, фільтрування і вербування підходящих осіб було нелегким завданням, бо потребувало витримки і неабиякої обережності. Під маскою привітної фотографині, дружини успішного лікаря, що мала власну справу, діяти було легко. Ніхто в Едіт Тюдор-Харт не мав запідозрити радянську агентку. Ніхто не мав одразу розгадати, що пропозиція зробити чудесний дитячий портрет — лише перший етап елегантної і витонченої маніпуляції; ніхто не мав одразу второпати, куди вона хилить і до чого схиляє…

Едіт працювала як одержима: під виглядом папок з інформацією про своїх найкращих клієнтів вона складала акуратні, лише їй зрозумілі детальні досьє та описи, відзначаючи у своїх записах, що у тій чи іншій родині її зацікавило найбільше: будинок, діти, статки, прихильності, уподобання господаря дому, слабкості господині…

Для сторонніх чи випадкових очей ці записи мали просте пояснення: вона, Едіт Тюдор-Харт — справжній митець, професіонал своєї справи. Їй потрібен детальний портрет клієнта, потрібно знати його внутрішній світ, аби світлина вдалася якнайкраще, щоб ракурс був підібраний найвигідніше…

Едіт, поміж тим, і не робила особливого секрету зі своїх досліджень, малювала ескізи тла, на якому планувала фотографувати саму дитину, матір із дитям чи усе сімейство, узгоджувала із клієнтами кожну деталь, перетворюючи процес підготовки до фотографування у захопливе дійство, що займало понад тиждень, поки вона створювала декорації та підшуковувала відповідні