Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

його про чернече життя, про молитву, і про піст, і про незасинаючі співи, і про инші подвиги та труди. Чернець же, бачивши хлопця чесного та розумного, розповів йому детально всі звичаї і устави монастиря свого. Іван же, розповіді ченця того уважно послухавши, сказав йому: "Чи повернешся ти, отче, знову до монастиря свого, чи в Єрусалимі перебуватимеш?" Чернець же відповідав: "Заповідь маю від ігумена мого повернутися, тому, якщо Господь захоче, поклонившися Святим Місцям, негайно повернуся". Тоді Іван, взявши за правицю ченця, сказав йому: "Слово маю до тебе духовне, отче". І відвів його на осібне місце, тоді сказав: "Послухай мене, отче, прошу тебе. І милосердний до мене будь, бо маю бажання велике втекти від неспокійного світу і працювати для Христа. Але батьки мої инакше про мене думають, люблять-бо мене більше, ніж старших братів моїх, і про якийсь для мене сан великий стараються, і одруженням мене поєднати хочуть. Я ж багато разів у церкві святій Слово Боже слухав і сам книги читав, розумію, що все, що у світі, є суєтне, одне лиш корисне: щоб, відвернувшися від світу, Христові в чернечому вашому образі служити. Заклинаю-бо тебе Богом, що хоче спасіння нашого: коли повертатимешся, візьми мене звідси і заведи до монастиря свого". Це почувши і поклик у ньому Божий зрозумівши, чернець із присягою пообіцяв, повертаючися, взяти його. І так розійшлися.

Після відходу ж ченця того до Єрусалиму, блаженний Іван євангельського життя наслідувачем бути хотів, просив батьків своїх, щоб спорядили йому Євангеліє, з нього ж Христових слів навчившися, зміг би Христові угодні діла чинити. Батьки ж таку сина свого до Божественного Писання ревність бачивши, раділи вельми і зразу найняли доброписця, щоб написав Євангеліє гарно. Тоді окували його золотом і камінням коштовним прикрасили, щоб не лише всередині написаних слів Христових насолода, але і зовнішня книги краса сина їхнього до уважного притягала читання. І так Євангеліє спорядивши, йому дали. Він же, прийнявши його з любов'ю, читав без лінощів і насолоджувався серцем словами Христовими, день за днем більшою до Бога любов'ю розпалюючись і ревно чекаючи з Єрусалиму ченця того, якому відкрив таємницю серця свого. Днів же багато минуло, прийшов з дороги очікуваний чорноризець. Його ж бачивши, Іван радий був вельми. І сказав йому чернець: "Ось, дитино, як я тобі обіцяв, повернувся до тебе, щоб взяти тебе, якщо хочеш, у монастир". Блаженний же Іван сказав: "Дякую Богові, який дав тобі повернутися здоровим і мені бачити знову твою святість. Ось-бо я в дорогу готовий, але що робитимемо, коли не захочуть батьки мої відпустити мене: знаю-бо матір свою вельми люблячу, і коли довідається, що хочу піти від них, сповнить землю сльозами і примусом мене утримає, і так обрубає бажання моє. Прошу-бо тебе, отче, ходімо таємно звідси, щоб ніхто зі знайомих моїх не довідався про відхід мій і не зрозумів про дорогу мою". Чернець же сказав: "Як же хочеш, дитино, так і зробімо, щоб виконав Бог бажання серця твого". І так пішли на берег моря до пристані кораблів і, знайшовши корабель, просили господаря, щоб відвіз їх до обителі незасинаючих. Господар же багато золота в них за те вимагав, говорив-бо: "Я чекаю, поки хтось наповнить корабель мій великим вантажем, щоб з того звичну плату прийняти". Спитав його Іван: "Скільки плати візьмеш за навантаження корабля свого?" Відповів господар: "Сто золотих прийму". І говорив йому Іван: "Почекай, брате, до трьох днів, і я найму корабель твій". І, порадившись з ним, відійшли. Сказав же Іван до ченця осібно: "Хоч найняти корабель є дорого, мені ж від батьків відійти так, щоб вони не довідалися, є ще дорожчим. Іду-бо до батьків і впрошу їх, щоб дали золота мені, ніби на якусь невідкладну потребу".

Чернець же відповів: "Іди, чадо, і Господь нехай скерує твою думку благу на Свою волю. Пішов же Іван до дому свого, сказав матері: "Пані мати моя, одного нині у вас хочу просити дару, але не смію". Мати ж мовила: "Проси, чадо моє, що хочеш". Іван же каже: "Всі однолітки мої, що зі мною вчаться, не раз, і не два, але багато разів кликали мене до себе на обід. Я ж ні разу не кликав їх до себе і не віддавав чести за честь, через що дуже соромлюся їх і не можу навіть в училище ходити через сором. Прошу-бо вас, дайте мені стільки грошей, скільки було б достатньо на почастунок моїм друзям". Мати ж мовила: "Почекай, дитино, до ранку, і скажу батькові твоєму, щоб дав тобі те, чого потребуєш". І сповістила всі слова Іванові, мужеві своєму. Він же, вельми люблячи сина, дав йому сто золотих — це ж було Божим провидінням, щоб добрий намір святого хлопця у здійснення прийшов. Давши-бо золото синові, батьки приставили до нього вірного раба, наказуючи йому уважно пильнувати, щоб хлопець не витратив того на непотрібне. Прийнявши сто золотих і наглядача, Іван радий був і пішов з ним до берега, говорячи: "Пошукаймо доброї риби, щоб купити її". Коли ж наближалися до корабля, відіслав приставника в училище, говорячи: "Іди подивися, чи збираються хлопці, і знову сюди до мене повернися". Коли ж відійшов наглядач, увійшов Іван у корабель із ченцем, і, давши господареві плату, рушили від берега і взялися плисти. Взяв же Іван і Євангеліє зі собою, яке батьки для нього зробили, і, читаючи його, утішався. Наглядач же повернувся з училища, шукав по березі Івана і не знайшов — подумав, що хлопець пішов додому. Прийшов до панів своїх і питав за Іваном, і зразу почали шукати його всюди, шукали ж багато днів не лише в Царгороді, але і в навколишніх місцях, і не знайшли ніде ж, і був плач і ридання велике в домі Євтропієвому за любим сином Іваном. Коли ж плив Іван по морю, Бог посприяв путі його, вивів вітри зі сховків Своїх і звелів їм дути на допомогу кораблеві, і скоро він пристав до святої обителі незасинаючих. У неї ж коли увійшли, розповів чернець той ігуменові Маркелу і братам все про хлопця Івана, з якою вірою і ревністю той шукає, щоб у чернечий одягнутися образ і працювати для Господа. Ігумен же, бачивши хлопця, що вельми юний був, сказав йому: "Дитино, не можеш чернечих понести трудів і постів, бо юний ти є. Ще ж і звичай у нас такий: не зразу постригати того, хто приходить,